Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow пох-прем arrow ПРАВОПИС
   

ПРАВОПИС

— сукупність правил, які встановлюють способи передачі на письмі словоформ, словосполучень і речень. П. охоплює орфографію і пунктуацію. Складається історично, відбиваючи різні тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються у кожній писемній мові на різних етапах її розвитку. Для староукр. мови був характерний етимологічний, або традиційно-історичний, принцип П., що полягав у збереженні на письмі літер, які вже часом не передавали ніяких звуків (напр. ъ в кінці слів), або відповідали ін. звукам (так, о в словах "столъ", "возъ", "носъ" читалося як і, и, у тощо залежно від тер. походження читача), або збіглись у вимові з ін. звуками (тому, напр., паралельно писали лђсь і лисъ). Етимологічний правопис тримався до кінця 19 ст., а на Зх. Україні подекуди аж до возз'єднання українського народу в єдиній Українській Радянській державі. Етимологічним правописом користувались Я. Головацький, М. Максимович та ін. І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, Т. Шевченко та ін. укр. письменники використовували традиційне письмо для відтворення природного звучання укр. мови. Від поч. 19 ст. принцип фонематичного правопису, який грунтується на позначенні однією літерою однієї фонеми, починає витісняти з ужитку літери ъ, ђ та ін. Фонематичний принцип на грунті укр. мови збігається з фонетичним: літера відповідає звукові і його варіантам. Від невмотивованих з погляду фонетики укр. мови літер відмовилися М. Шашкевич, О. Корсун, А. Метлинський, Л. Боровиковський, П. Куліш та ін. Першим офіційним укр. П. вважаються "Найголовніші правила українського правопису", затверджені АН УРСР і видані 1921. Протягом 20—30-х рр. правила укр. П. удосконалювались, зростала їхня кількість, відбиваючи розширення функцій укр. літературної мови в пожовтневий час. У 1946 видано "Український правопис" (1960 вийшло друге, доповнене й виправлене видання), який є осн. регулятором писемної і видавничої практики. В основі укр. П. лежить фонематичний принцип, який доповнюється морфологічним, традиційно-історичним (подвійна функція літер я. ю, є, вживання щ та ін.) і диференційним (написання великої літери в словах, написання слів разом, окремо і через дефіс) принципами.

Літ.: Жовтобрюх М. А. До історії українського правопису. "Мовознавство", 1937, № 11—12; Москаленко А. А. Нарис історії українського алфавіту і правопису. Одеса, 1958; Мовознавство на Україні за п'ятдесят років. К., 1967; Розвиток мовознавства в УРСР. 1967 — 1977. К., 1980.

В. М. Русанівський.

 

Схожі за змістом слова та фрази