Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow рівн-роб arrow РОБІТНИЧИЙ КЛАС
   

РОБІТНИЧИЙ КЛАС

— один з основних класів сучас. суспільства, найпередовіший і послідовно революц. клас, гол. рушійна сила істор. процесу ліквідації капіталізму й побудови соціалізму і комунізму; перша продуктивна сила людства, гол. творець матеріальних і духовних цінностей. Р. к. і система найманої праці виникають з зародженням капіталізму, у процесі т. з. первісного нагромадження капіталу. Завершення формування фабрично-заводського Р. к. (пролетаріату) пов'язане з промисловим переворотом і утвердженням великого машинного виробн. Наступні стадії сусп. розвитку, інтернаціоналізація госп. і політ. життя, революц. перетворення світу, започатковані Великою Жовтневою соціалістичною революцією, завоювання незалежності народами колоній —усе це зумовило формування сучас. міжнар. Р. к.. який складається з трьох великих загонів: Р. к. індустріально розвинутих капіталістичних країн; молодий і зростаючий Р. к. країн, що розвиваються, який бореться за розв'язання загальнодемократичних завдань, а в деяких країнах — за некапіталістичний шлях розвитку; Р. к. соціалістичних країн, який завоював політ. владу, будує соціалізм і комунізм під керівництвом комуністичних і робітн. партій. У своєму істор. розвитку Р. к. проходить дві великі стадії, принципово різні за його соціально-екон. і політ. становищем: стадію пролетарську, капіталістичну, коли Р. к. позбавлений засобів виробництва, є неі-мущим, експлуатованим і безправним класом, і стадію соціалістичну, коли він стає політично й економічно пануючим класом (не є пролетаріатом у власному розумінні цього слова). В умовах капіталізму Р. к.— це численний клас найманих робітників, позбавлених засобів виробн. і засобів існування і змушених продавати свою робочу силу, зазнає капіталістичної експлуатації з боку пануючого класу — буржуазії. Пролетаріат і буржуазія — осн. антагоністичні класи капіталістичного суспільства, взаємовідносини між якими характеризуються непримиренною класовою боротьбою.

У процесі нагромадження капіталу та розвитку капіталізму неухильно зростає й чисельність Р. к. "В тій самій мірі, в якій розвивається буржуазія, тобто капітал, — відзначається в „Маніфесті Комуністичної партії", — розвивається і пролетаріат, клас сучасних робітників, які тільки тоді й можуть існувати, коли знаходять роботу, а знаходять її лише до того часу, поки їх праця збільшує капітал" (Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 4, с. 416). З виникненням капіталістичних відносин почалася боротьба робітників проти капіталістичної експлуатації, яка в мануфактурний період мала переважно приховані форми і проявлялась в одиничних виступах — стихійних бунтах, окремих страйках. З розвитком капіталізму, загостренням його суперечностей боротьба робітників набуває більш організованих форм і політ. характеру. Наприкінці 18 ст. в Англії та Франції створено перші профспілкові орг-ції робітників. Особливо посилився робітн. рух у ЗО—40-х рр. 19 ст.— Ліонські повстання 1831 і 1834 у Франції, Сілезькі повстання ткачів 1844 в Німеччині, чартистський рух в Англії (див. Чартизм). Але в цей час робітн. рух перебував під впливом утопічного соціалізму, він не мав своєї пролетарської теорії, знаменував лише початок розвитку масового пролетарського революц. руху. Поворотним етапом в історії міжнародного робітничого руху було виникнення в середині

19 ст. марксизму (див. Марксизм-ленінізм), який допоміг Р. к. усвідомити свої корінні інтереси, свою істор. місію як могильщика капіталізму і будівника нового, комуністичного суспільства, сформувати свій пролетарський, марксистський світогляд. К. Маркс і Ф. Енгельс не лише створили нову, революц теорію, а й першу в історії міжнар. комуністичну організацію — Союз комуністів. Програмою Союзу комуністів був "Маніфест Комуністичної партії", який закликав пролетарів усіх країн єднатися на боротьбу проти капіталістичного гніту, за повалення влади капіталістів і встановлення диктатури пролетаріату. Першою міжнар. класовою орг-цією пролетаріату було Міжнародне т-во робітників (див. Інтернаціонал 1-й), створене 1864 К. Марксом і Ф. Енгельсом. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст., коли капіталізм переріс у свою найвищу стадію —імперіалізм, ще більше посилилась експлуатація Р. к. В цей період почав ширше розгортатись робітн. рух, почали створюватись соціалістичні партії. В 1889 засновано Інтернаціонал 2-й, що на першому етапі свого існування відіграв значну роль у зміцненні інтернаціональної єдності і згуртуванні соціалістичних партій. Проте на перешкоді розвитку робітн. руху, зростанню революц. свідомості й організованості пролетаріату став опортунізм лідерів 2-го Інтернаціоналу, які в роки 1-ї світової війни остаточно зрадили інтересам Р. к. Опортуністи виступали проти соціалістичної революції, гальмували доведення класової боротьби до диктатури пролетаріату. На поч. 20 ст. центр міжнар. революц. руху перемістився з Заходу в Росію, де особливо гостро проявлялись усі суперечності імперіалізму. Формування Р. к. в Росії мало ту особливість, що Росія пізніше, ніж країни Заходу, стала на шлях капіталістичного розвитку. Лише після реформи 1861 прискорився процес перетворення Р. к. Росії на самостійний клас суспільства. З 1865 до 1890 його чисельність збільшилась з 706 тис. до 1433 тис. чол. Зростали організованість і самосвідомість Р. к., виникли перші революц. орг-ції Р. к., почалося поєднання робітн. руху з наук. соціалізмом. Особливо цей процес посилюється зі створенням (1895) В. І. Леніним петербурзького "Союзу боротьби за визволення робітничого класу", який став зародком марксистської партії в Росії. Такі орг-ції виникають у Москві, Іваново-Вознесенську, Києві, Катеринославі та ін. містах (див. Київський "Союз боротьби за визволення робітничого класу". Катеринославський "Союз боротьби за визволення робітничого класу"). Важливим кроком в об'єднанні цих орг-цій у єдину партію став Перший з'їзд РСДРП (1898). II з'їзд РСДРП (1903) прийняв першу Програму партії і поклав початок існуванню більшовицької партії, партії нового типу, озброєної знанням законів розвитку суспільства, класової боротьби. В революції 1905—07 в Росії Р. к., керований партією більшовиків, виступив гегемоном революції, гол. силою в боротьбі проти самодержавства, завоював на свою сторону революц. селянство і напівпролетарські маси. В революції "цілком виявилась керівна роль пролетаріату. Виявилось і те, що його сила в історичному русі незмірно більша, ніж його частка в загальній масі населення" (Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. З, с. 13). Разом з рос. пролетаріатом проти царизму і капіталістичної експлуатації боровся Р. к. України, чим завдав рішучого удару по націоналістах, які всіляко намагались підірвати єдність революційних дій укр. і рос. робітників.

Невтомна боротьба більшовиків після революції 1905—07 проти меншовизму, ліквідаторства, троцькізму, одзовістів, буржуазних націоналістів сприяла зростанню класової свідомості і зміцненню рядів пролетаріату та його революц. партії. У зв'язку з розвитком пром-сті Р. к. Росії значно зріс кількісно. З 1900 по 1913 чисельність тільки фабрично-заводських та гірничозаводських робітників зросла з 2198,8 тис. до 2929,8 тис, або на 36%; в т. ч. на Україні відповідно — з 360 тис. до 631 тис. чол., або на 75%. Відбулися і якісні зміни в середовищі Р. к.: збільшився пролетарський прошарок робітників, підвищився рівень концентрації Р. к., зміцніли його зв'язки з трудовим селянством як надійним союзником, посилилась інтернац. єдність пролет. мас Росії. Висока організованість і політ. зрілість Р. к. Росії, досвід його революц. боротьби, існування дійсно революц. марксистсько-ленінської партії забезпечили перемогу Великої Жовтн. соціалістичної революції, що відкрила нову істор. епоху — епоху переходу від капіталізму до соціалізму. Було встановлено диктатуру пролетаріату, вищим принципом якої є союз робітничого класу і селянства при керівній ролі Р. к. в цьому союзі; вона стала гол. знаряддям побудови соціалізму в СРСР. Перемога пролетаріату Росії у жовтні 1917 стала надихаючим прикладом у революц. боротьбі Р. к. ін. країн, у розвитку нац.-визвольного руху в колоніях і залежних країнах. З перемогою Великого Жовтня світ розколовся на дві протилежні системи — соціалістичну і капіталістичну, почався перший етап загальної кризи капіталізму. Відбулись суттєві зміни в міжнар. робітн. і комуністичному русі (див. Міжнародний комуністичний рух). Р. к. Рад. Союзу, що став пануючим класом, і ленінська Комуністична партія, що стала правлячою партією, виступають в авангарді світового робітн. і комуністичного руху. Велику роль у згуртуванні комуністичних і робітн. партій, зміцненні їхньої єдності і посиленні впливу на революц. боротьбу народів відіграло об'єднання комуністичних партій світу в міжнар. революційну про-лет. організацію — 3-й Інтернаціонал (Комуністичний Інтернаціонал), що було здійснено за ініціативою В. І. Леніна 1919. Величезною інтернаціональною і нац.-патріотичною силою виявив себе Р. к. у ході 2-ї світової війни. Поряд з рад. Р. к., який зробив вирішальний внесок у розгром нім. фашизму і япон. мілітаризму, Р. к. ін. країн, що зазнали фашист. окупації, став головною силою Руху Опору. В ряді країн Європи і Азії при керівній ролі Р. к. розгорнулись і перемогли нар.-демократичні і соціалістичні революції (Болгарія, Югославія, Угорщина, Китай та ін.). За участю Р. к. в країнах Зх. Європи (Італія, Франція, Бельгія, Австрія, Фінляндія та ін.) було здійснено ряд прогресивних соціально-екон. і політ. реформ. У 1945 виникла Всесвітня федерація профспілок (ВФП), до складу якої ввійшли профспілки 56 країн. В 1949 було створено Міжнародну конфедерацію вільних профспілок (МКВП).

Після 2-ї світової війни посилилась роль Р. к. в розвинутих капіталістич. країнах. Чисельність Р. к. цих країн тепер досягла 220 млн., або 4/5 усього самодіяльного населення. В ході класової боротьби він добився ряду важливих завоювань: встановлення 8-годинного робочого дня, введення більш прогресивного соціального законодавства, розширення виборчих прав та ін. Разом з тим монополістична буржуазія, використовуючи об'єднану силу монополій і держ. апарату, посилює наступ на права та інтереси Р. к., обмежує права профспілок, кидає в тюрми комуністів, кращих представників революц. Р. к.; спираючись на досягнення науково-технічної революції, вона підвищує ступінь експлуатації Р. к., широко застосовує жіночу й дитячу працю. Невпинно зростає безробіття, яке стало в епоху заг. кризи капіталізму хронічним і масовим. За повідомленням офіц. органів у березні 1982 в семи найбільших капіталістичних країнах заг. кількість безробітних становила 20,7 млн. чол., що втроє перевищує масштаби безробіття десять років тому.

Небачених масштабів набула інфляція, яка важким тягарем лягає перш за все на Р. к. та ін. верстви трудящих. Одночасно зі збільшенням чисельності Р. к. відбуваються істотні зміни в його структурі, якісній характеристиці і ролі в сусп. житті. Виникають нові професії, збільшується чисельність робітників переважно розумової праці, а також висококваліфікованих робітників (наладчики, оператори иапівавтоматич. та автоматич. виробничих агрегатів і т. п.). Сучасний Р. к. капіталістич. країн складається з трьох галузевих загонів — промисловий пролетаріат, с.-г. пролетаріат і Р. к. сфери послуг. Зростає організованість і політ. згуртованість Р. к., підвищуються його соціальна активність і керівна роль в антимонополістичній боротьбі, в боротьбі за мир і соціальний прогрес. Він виступає тією сусп. силою, яка все більше згуртовує навколо себе всі трудящі маси, здатна повести їх на боротьбу за своє визволення від гніту капіталу, покінчити з усіма формами експлуатації і гноблення. В сучас. умовах ніякий інший клас, ніяка інша соціальна верства суспільства не можуть зрівнятися в організованості й силі з робітничим класом. Чисельність рядів цього класу постійно збільшується. Його революційний досвід надзвичайно багатий. Його ідейний, культурний і духовний рівень зростає рік у рік. Політико-моральний авторитет робітничого класу в суспільстві незмірно підвищився.

Свою істор. місію Р. к. може виконати лише при наявності у нього політ. авангарду — марксистсько-ленінської партії. За останні роки широкого розмаху набув страйковий рух у розвинутих капіталістичних країнах. Лише за 70-і рр. кількість учасників страйків зросла більш як на третину і становить, лише за офіційними даними, 250 млн. чол. (1980). Характерним є те, що страйковий рух дедалі більше набуває політ. спрямування, підвищується рівень і розширюються масштаби вимог трудящих. У боротьбі проти робітн. руху імперіалізм використовує не тільки репресії, поліцейський терор і гоніння, а й ідеологій, вплив, підрив єдності Р. к. тощо. Монополістич. буржуазія та її апологети всіляко намагаються довести, що Р. к. нібито клас минулого, заперечують не тільки його роль як провідної сили суспільства, а й взагалі відкидають існування Р. к. в соціальній структурі сучасного капіталістичного суспільства. Вони пропагують ідею про розпад Р. к. на різні профес. групи й соціальні верстви, які різняться рівнем доходів, освіти та ін. (див. "Депролетаризація капіталістичного суспільства", "Революція в доходах", "Революція керуючих"). Щоб внести розкол у ряди Р. к., буржуазія підкуповує верхівку Р. к., за рахунок монопольних надприбутків створює т. з. робітничу аристократію, свою агентуру в робітн. русі. Ці верстви обуржуазнених робітників є гол. соціальною опорою буржуазії, провідником її ідеології і моралі, реформістських ідей і поглядів, що завдає величезної шкоди робітничому і комуністичному рухові, боротьбі за досягнення корінних інтересів пролетаріату (див. Тред-юніонізм, Реформізм, Соціал-демократія). Завдання комуністичних і робітничих партій капіталістичних країн полягає в тому, щоб і далі розширяти свої зв'язки з масами, зміцнювати єдність Р. к. і підвищувати його провідну роль у революц. процесі, відстоювати й захищати ідеали марксизму-ленінізму і пролетарського інтернаціоналізму.

Зростає й міцніє Р. к. у країнах, що розвиваються. Його чисельність тепер досягла 170 млн. чол. проти 9—11 млн. 1917. В багатьох молодих країнах Р. к. належить провідне місце в класовій структурі суспільства. Він стає все більш значною силою в світовому робітн. русі. Формування Р. к. в колоніях і залежних країнах прискорилось в епоху заг. кризи капіталізму, коли під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції піднялась могутня хвиля національно-визвольного руху, почалась криза і розпад колоніальної системи імперіалізму. Особливо підвищились темпи зростання Р. к. в країнах, що розвиваються, після 2-ї світової війни, в ході їх індустріалізації і створення нац. промисловості. У багатьох країнах, що визволились від колоніальної залежності, промисловий Р. к. зростає в 2,5—3 рази швидше, ніж заг. чисельність населення. В країнах Африки, напр., із багатомільйонної армії найманої праці 70% нині становлять робітники. Поряд з кількісним ростом Р. к. молодих нац. держав підвищується його політ. активність і роль у боротьбі за права й інтереси трудящих, за прогресивний розвиток своїх країн. Особливо це стосується країн, що стали на шлях некапіталістичного розвитку. Р. к. цих країн очолює боротьбу, по-перше, за ліквідацію позицій імперіалістичних монополій і іноземного капіталу, за забезпечення екон. незалежності країн; по-друге, за здійснення прогресивних соцїально-екон. перетворень в інтересах усього народу, зокрема аграрних перетворень, і ліквідацію влади феодалів; по-третє, за піднесення продуктивних сил, розвиток пром-сті і зміцнення позицій держ. сектора в економіці, заохочення кооп. руху на селі; по-четверте, за послідовне проведення миролюбної зовн. політики, зміцнення дружби і розвиток співробітництва з соціалістичними державами.

Рад. Союз розвиває широке економічне і науково тех. співробітництво з країнами, які визволились, подає допомогу цим країнам у будівництві великих госп. об'єктів, у підготовці кадрів і т. п. Провідним загоном сучас. міжнар. робітничого класу є Р. к. соціалістичних країн, під керівництвом якого будується розвинуте соціалістичне суспільство і комунізм. Це справляє величезний революціонізуючий вплив на Р. к. капіталістичних д-в і країн, що розвиваються. З перемогою соціалістичної революції і побудовою соціалістичного суспільства становище Р. к. докорінно змінюється. Р. к. соціалістичних країн — це правлячий клас, провідна сила соціалістичного суспільства. В союзі з трудовим селянством і нар. інтелігенцією він здійснює політ. владу і держ. керівництво суспільством, є власником осн. засобів виробн., які планомірно використовує в інтересах усього суспільства. Змінився характер праці Р. к. З підневільної праці на експлуататорів вона перетворилася на добровільну працю на себе і своє суспільство. Плоди цієї праці є основою зміцнення екон. та оборонної могутності країни, неухильного підвищення добробуту і культурного рівня населення. На основі зростання соціалістичного виробн., і перш за все розвитку пром-сті, в соціалістичних країнах неухильно збільшується чисельність Р. к. Заг. кількість робітників і службовців у країнах світової системи соціалізму збільшилась з 69 млн. чол. 1950 до 140 млн. 1960 і майже до 210 млн. чол. 1975. У країнах РЕВ 1950 налічувалось 59 млн. робітників і службовців, а 1975 — 145 млн. чол. Кількість робітників у країнах світової соціалістичної системи 1975 становила понад 130 млн. чол., у т. ч. в країнах РЕВ — понад 90 млн. чол. Питома вага робітників і службовців у заг. кількості зайнятих у нар. г-ві 1940 становила 30,4%, 1970—59%, 1980—61,7%. Р. к. соціалістичних країн — не лише гол. продуктивна сила суспільства, гол. творець матеріальних благ, а й гол. організатор сусп. виробн. і всього сусп.-політ. життя країни. Р. к. СРСР відіграв важливу роль в інтернаціональному згуртуванні всіх трудящих і утворенні Союзу PCP, у здійсненні соціалістичної індустріалізації і колективізації с. г., у зміцненні екон. могутності країни. Під керівництвом КПРС, разом з усім народом він забезпечив перемогу у Великій Вітчизняній війні, вперше в історії побудував розвинуте соціалістичне суспільство. Р. к. Радянського Союзу — послідовний виразник ідей інтернаціоналізму, соціалістичного патріотизму, корінних інтересів усіх трудящих. Його революц. ідеологія і мораль, колективістська психологія, його ідеали і цілі стають нині надбанням усіх верств рад. суспільства. Незрівнянно зросли організованість Р. к., рівень його ідейно-політичної зрілості, прогрес, підготовки, освіти і культури. Якщо 1939 на 1 тис. робітників, зайнятих у нар. г-ві, вищу й середню освіту (повну й неповну) мали 87 чол., то 1959 їх було вже 401 чол., а 1981 — 787 чол. На XXVI з'їзді КПРС відзначено: "Підвищується роль робітничого класу в житті суспільства. Зростає його чисельність. Нині в країні близько 80 мільйонів робітників — дві третини зайнятого населення. Отже, робітничий клас став у нас не просто найчисельнішим класом, а й більшістю трудового народу" (Матеріали XXVI з'їзду КПРС. К., 1981, с. 62). В умовах науково-технічної революції праця робітників дедалі більше наповнюється інтелектуальним змістом, у їхній виробничій діяльності все тісніше переплітаються фіз. і розумова праця. Багато з них є раціоналізаторами і винахідниками, авторами статей і книжок про передовий досвід, організацію виробн., шляхи вдосконалення його техніки й технології.

Р. к. соціалістичних країн характеризується високою соціальною активністю, піклуванням про загальнонар. інтереси. Він є соціальною базою марксистсько-ленінських партій соціалістичних країн, його кращі представники становлять ядро цих партій. В партіях ін. країн соціалістичної співдружності питома вага робітників становить від ЗО до 59%. Р. к. разом з колг. селянством і нар. інтелігенцією бере активну участь в управлінні виробн., справами суспільства і д-ви, в обговоренні й розв'язанні найважливіших питань життя країни. Робітники широко представлені у Верховній Раді СРСР і Верховних Радах союзних республік, у місцевих Радах нар. депутатів, в органах нар. контролю. У складі Верховної Ради СРСР 522 (34,8% ) депутати — робітники. На чергових виборах (20. VI 1982) до місцевих Рад народних депутатів по СРСР обрано 1 013 101 робітника, або 44,3% заг. числа депутатів. В УРСР робітники становлять 34,1% депутатів місцевих Рад і 34,4% — Верховної Ради республіки. Р. к. бере участь у розв'язанні політ., госп. і соціально-куль-тур. питань також через свою найбільшу орг-цію — профспілки (див. Професійні спілки СРСР, Професійні спілки УРСР) та ін. громад. орг-ції, через збори трудових колективів, пресу і т. д. На підприємствах СРСР існує бл. 140 тис. постійно діючих виробничих нарад, які розв'язують актуальні проблеми планування та організації виробн., впровадження нової техніки, зміцнення дисципліни праці. До складу цих нарад обрано бл. 6 млн. чол., з них 63% — робітники. Невід'ємними рисами соціалістичного способу життя Р. к., як і всіх трудящих СРСР, є відсутність безробіття, з яким покінчено ще 1930, неухильне зростання добробуту, поліпшення умов праці й побуту, безплатність і доступність мед. допомоги, освіти, користування надбаннями культури. Середньомісячна заробітна плата робітників і службовців СРСР за останні два десятиріччя (1960—80) збільшилась більш як у 2 рази, з виплатами і пільгами із суспільних фондів споживання зросла майже в 2,2 раза.

Комуністичні і робітн. партії країн соціалізму приділяють особливу увагу зміцненню керівної ролі Р. к. в житті і розвитку суспільства, у розв'язанні екон. і соціальних завдань соціалістичного і комуністичного будівництва. Як і в перші роки соціалістичних перетворень він веде за собою всі трудящі маси, виступає застрільником усього нового й передового, організатором всенар. соціалістичного змагання, перебудови всіх сторін сусп. життя на притаманних новому ладові колективістських засадах. Р. к. не прагне до увічнення свого панування. Його діяльність спрямована на досягнення кінцевої мети — побудову комуністичного суспільства, в якому не буде поділу людей на класи.

Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори: т. 2. Енгельс Ф. Становище робітничого класу в Англії; т. 4. Маркс К. і Енгельс Ф. Маніфест Комуністичної партії; т. 16. Маркс К. Установчий маніфест Міжнародного Товариства Робітників; т. 23—25. Маркс К. Капітал, т. 1 — 3; Ленін В. І. Повне зібрання творів: т. 1. Що таке "друзі народу" і як вони воюють проти соціал-демократів: т. 2. Фрідріх Енгельс; т. 3. Розвиток капіталізму в Росії; т. 26. Карл Маркс: т 33. Держава і революція; т. 39. Великий почин. — Про диктатуру пролетаріату: В.И. Ленин, КПСС о рабочем классе. M. 1981; Програма Комуністичної партії Радянського Союзу. К., 1977: Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік. К., 1982; Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки. К., 1982; Матеріали XXVI з'їзду КПРС. К., 1981: Ворожейкин И. Е. Очерк историографии рабочего класса СССР. M., 1975; Зародження робітничого класу на Україні. Середина XVIII ст.— 1861 р. Збірник документів і матеріалів. К., 1982; Історія робітничого класу Української PCP, т. 1 — 2. К., 1967; Колтунов В. M. Современный капитализм: положение рабочего класса. М. 1974: Рабочий класс развитого социалистического общества. М., 1974: Микульский К. И. Классовая структура общества в странах социализма. М., 1976; Ворожейкин И. Е., Сенявский С. Л.Рабочий класс – ведущая сила советского общества. М., 1977: Обострение общего кризиса капитализма и рабочий класс в Западной Европе. М., 1981: Плющ M. Р; Вклад робітничого класу Української PCP y прискорення науково-технічного прогресу в промисловості. К., 1981; Рабочий класс в мировом революционном процессе. М., 1981; Развитие рабочего класса в социалистическом обществе. М., 1982.

В. О. Хилько.

Робітничий клас - leksika.com.uaРобітничий клас - leksika.com.uaРобітничий клас - leksika.com.ua

Робітничий клас - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази