- міжнар.-правовий документ, підписаний державами — членами ООН 23.VІ 1979 у м. Бонні (ФРН). Набула чинності 1.ХІ 1983. Станом на 2000 сторонами Конвенції стало бл. 100 держав, у т. ч. Україна (від 19.ІІІ 1999). Складається з преамбули, 20 статей і 2 Додатків. Метою Конвенції є збереження екологічної, генет., наук., естет., рекреац., культурної та освітньої цінності диких тварин, які мігрують через кордони або за межами кордонів нац. юрисдикції, для нинішнього та майбутнього поколінь, а також охорона їх різноманіття. Документ спрямований на об'єднання зусиль усіх держав, у межах нац. юрисдикції яких мігруючі види тварин проводять частину свого життєвого циклу. Під «мігруючим видом» мається на увазі уся популяція або географічно ізольована частина популяції певного виду тварин або будь-якого таксону цих тварин нижчого рангу, значна частина якої циклічно перетинає один або більше кордонів нац. юрисдикції (ст. 1). У Конвенції закріплено різні характером статуси збереження мігруючого виду, а саме «сприятливий», «несприятливий», «такий, що знаходиться під загрозою зникнення». Подано визначення осн. ознак міжнар. статусів збереження. Конвенцією передбачено комплекс заходів щодо запобігання загрозам, які можуть призвести до зникнення мігруючих тварин. Це, зокрема, сприяння здійсненню досліджень мігруючих видів і співробітництво у цих дослідженнях; докладання зусиль щодо забезпечення термінової охорони мігруючих видів, включених до Додатку І; співробітництво у розробці та укладенні угод про збереження та регулювання використання мігруючих видів, занесених до Додатку II (ст. 2); періодична оцінка статусу збереження мігруючих видів, а також визначення чинників, які можуть впливати на цей статус; координація планів збереження мігруючих видів та регулювання їх використання; обмін інформацією, передусім результатами досліджень і відповідними стат. даними, про ці мігруючі види та ін. При цьому Додаток І містить перелік мігруючих видів, що перебувають під загрозою зникнення (ст. 3), а в Додатку II наведено перелік мігруючих видів, статус яких несприятливий (для їх збереження та регулювання використання необхідні міжнародні угоди), а також види тварин, стан збереження яких був би значно поліпшений у результаті міжнародного співробітництва на основі міжнар. угод (ст. 4). Один і той самий мігруючий вид, якщо цього вимагають обставини, може бути включений до Додатку І і Додатку II (п. 2 ст. 4). Особливі вимоги висуває Конвенція до держав ареалу видів, включених до Додатків І, II. Д-ва ареалу — це країна, яка здійснює юрисдикцію над певною частиною ареалу відповідного мігруючого виду, або країна, під прапором якої судна займаються добуванням тварин цього мігруючого виду за межами нац. юрисдикції (п. 2 ст. 6). При укладенні угод між д-вами ареалу Конвенція орієнтує на те, щоб предмет угоди охоплював більш ніж один мігруючий вид (п. З ст. 5). Кожна така угода має: визначити міфуючі види, які є предметом угоди; містити опис ареалу і шляхів міграції цих видів; передбачити призначення кожною зі сторін угоди нац. органів, відповідальних за виконання угоди; запровадити у разі необхідності механізм співробітництва з метою досягнення цілей угоди, контролю за її ефективністю та підготовки доповідей для кер. органів Конвенції, які контролюють виконання угоди; обумовити процедури врегулювання спорів між сторонами угоди та ін. (п. 4 ст. 3).
Документ визначає функції Конференції сторін як органу Конвенції (формується директором Програми ООН з питань навколишнього середовища; ст. 7), секретаріату (ст. 9) та наукової ради, утв. Конференцією для консультацій держав-учасньць з наук, питань (ст. 8). Місцеперебування Конференції сторін — м. Бонн. Викладено також умови підписання Конвенції (ст. 15), приєднання до неї (ст. 17), набуття чинності (ст. 18) та денонсації (ст. 19).
Н. Р. Малишева.
