Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow плат-пон arrow ПЛЕБІСЦИТ
   

ПЛЕБІСЦИТ

(лат. — рішення народу, від — простий народ і — рішення, постанова) — 1) термін, яким позначається інститут референдуму або один з його різновидів; 2) форма безпосередньої демократії. П. — голосування осіб, наділених активним виборчим правом, щодо зміни держ. належності певної території або визначення її статусу як території новоутв. д-ви, а також прийняття або зміни форми держ. правління. За заг. правилом П. проводяться у межах територій, які є об'єктом можливої цесії (передачі) й за участю лише їх населення.

Питання тер. змін, здійснюваних у відповід. спосіб, іноді регламентується на рівні конституцій. У конституції Азербайджану 1995 зазначено, що за рішенням парламенту може бути проведене всенародне голосування щодо «уточнення кордонів» (ст. 12). «Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України» — вказано у ст. 73 Конституції України 1996. В чинних конституціях Словаччини і Хорватії передбачено референдний спосіб вирішення питань вступу до союзів з ін. д-вами та виходу з них, хоча юрид. природа таких союзів не зазначається.

Термін «плебісцит» генетично пов'язаний з теорією народного суверенітету, сформульованою напередодні Вел. франц. революції 18 ст. Як і в попередні істор. часи, тер. д-ви вважалася об'єктом особливого речового права, однак суб'єктом цього права визнавався не монарх, наділений абс. владою (суверен), а населення (народ) відповід. території. За змістом такого підходу питання т. з. передачі території, тобто тер. змін, мають вирішуватися на основі волевиявлення відповідного населення шляхом голосування. Наприкінці 18 ст. у л-рі вперше з'являється термін «плебісцит» для позначення способу (юрид. передумови) приєднання до конкр. д-ви тих земель, які були заселені й знаходилися під тер. юрисдикцією ін. держав. Перший П. проведено 1791, його предметом було приєднання до Франції певних держ. утворень. 1805 відбувся П. з питання унії між Швецією та Норвегією і, в разі її розірвання, визначення форми держ. правління для останньої. У 60—70-х pp. 19 ст. ряд П. проведено в процесі об'єднання Італії.

Майже всі П., що відбулися у 19 ст., мали т. з. окупаційний характер. Вони проводилися на основі рішень органів держав, до яких за наслідками П. мали бути приєднані відповідні території, і в умовах, коли ці д-ви, по суті, контролювали проведення голосувань. Починаючи з серед. 19 ст., П. визнано в практиці міждерж. відносин правовим обгрунтуванням тер. змін. Водночас П. виконував роль одного із засобів мир. врегулювання міжнародних спорів.

Згодом П. почали сприймати і як можливий спосіб реалізації права націй на самовизначення. За результатами таких П., напр., самовизначилися Ісландія (1944) та Алжир (1962). Однак П. іноді проводилися за політ, умов, які, по суті, унеможливлювали реальне волевиявлення населення. Таким чином відбулося голосування, зокрема, в Австрії щодо т. з. аншлюсу (приєднання до Німеччини), попередньо вже фактично здійсненого (1938). З серед, того ж 19 ст. разом з терміном «плебісцит» почали застосовувати термін «референдум». Перший був притаманний теорії і практиці т. з. романських країн (Італії, Іспанії, Франції та ін.), другий широко використовувався у Швейцарії і США. Згодом обидва терміни почали звичайно розглядати як синоніми. Водночас багато авторів вбачають певні відмінності між референдумом і П. Останній розглядається як один з різновидів референдуму за предметом, а саме як відповідне голосування щодо держ. належності або загального статусу тієї чи ін. території. Нині П. визнається і голосування з приводу визначення або зміни форми державного правління. Таким, напр., було згадане голосування в Ісландії, за наслідками якого не тільки утв. нову д-ву, а й визначено форму її правління. Питання форми держ. правління були предметом П. в Італії (1946), Греції (1975) і Бразилії (1993). Існує також думка, за якою відмінність між референдумом і П. полягає у тому, що предметом першого може бути прийняття конституції чи закону або внесення змін до них, а також скасування закону, а предметом П. — вирішення ін. питань. Іноді П. називають голосування щодо надання «верховної влади» одній особі. Такий підхід сформульовано у франц. юрид. л-рі ще в кін. 19 ст. За ним П. були, зокрема, голосування щодо надання Наполеону Бонапарту статусу довічного консула (1802), а згодом імп. титулу і гідності (1804). За будь-яких умов, відмінність між референдумом і П. визнається в науці. Проте за своєю політ.-правовою природою і порядком проведення вони є тотожними. Літ.: Волова Л. И. Плебисцит в междунар. праве. М., 1972; Шаповал В. М. Конст. право зарубіжних країн. К.. 1997.

В. М. Шаповал.

 

Схожі за змістом слова та фрази