Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow нев-нюр arrow НОРМА ПРАВА
   

НОРМА ПРАВА

- форм.-обов'язкове правило фіз. поведінки, яке має заг. характер і встановлюється або санкціонується д-вою з метою регулювання сусп. відносин та забезпечується відповід. держ. гарантіями його реалізації. Ознаки заг. характеру Н. п. полягають у тому, що вона: а) регулює групу кількісно невизначених сусп. відносин; б) адресована колу неперсоніфікованих суб'єктів; в) діє у часі безперервно; г) не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю її застосувань; д) її чинність припиняється, скасовується за спец, процедурою.

Структура (або внутр. форма) Н. п. — це об'єктивно зумовлена п отребами прав, регулювання її внутр. організація, яка виражається в її поділі на складові елементи (диспозицію, гіпотезу, санкцію), що знаходяться у певних зв'язках між собою. Факультат. елемент Н. п. — заохочення. Це — частина норми, в якій зазначаються певні цінності, блага. їх може дістати суб'єкт у разі добровільного здійснення ним диспозиції Н. п.

Н. п. розрізняють за: а) суб'єктом правотвор-чості — норми органів законод. влади, норми глави д-ви, норми органів викон. влади, норми органів суд. влади (у суд.-прецедентних прав, системах), юрид. норми, встановлені за згодою д-ви громад, об'єднаннями, труд, колективами, населенням (народом або тер. громадою); б) предметом регулювання — конст., цив., адм., крим. та ін. норми (ця класифікація збігається з поділом структури права на галузі); в) способом встановлення диспозиції норми — імперативні (диспозиція формулюється органом д-ви), диспозитивні (д-ва дає можливість суб'єктам домовитись щодо правила взаємної поведінки, яке вона буде забезпечувати, але передбачає ще й «резервне» правило поведінки, якщо суб'єкти не скористаються зазначеним дозволом); г) характером диспозиції — уповноважують (дозволяють), вказують на необхідну з погляду держави поведінку, забороняють, вказують на неприпустиму, недозволену поведінку; д) ступенем визначеності змісту — абсолютно визначені, відносно визначені (альтернативні, ситуаційні, норми з оціночними поняттями та ін.); е) роллю, призначенням у правотворчості — первинні, похідні (доповнюючі, конкретизуючі); є) функціями у правовому регулюванні — матеріальні (лише називають, позначають права, обов'язки або заборони) та процесуальні (встановлюють порядок, процедуру, «регламент» здійснення прав або виконання обов'язків, передбачених у матеріальних нормах); ж) дією у часі — постійні (невизначені в часі дії); тимчасові (визначені в часі дії); з) сферою тер.' дії — загальні (загальнодержавні), місцеві (локальні); и) дією на коло суб'єктів — загальні (діють на всіх однойменних суб'єктів, напр., на всіх громадян), спеціальні (діють на певну групу однойменних суб'єктів, напр., тільки на студентів), виняткові (у передбачених законом випадках вилучають, усувають дію норм щодо певних суб'єктів). Форми викладу Н. п. у статтях нормат.-прав. актів: а) за рівнем узагальнення — казуїстична (зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом переліку певних фактів, випадків, дій, ознак та ін.), абстрактна (зміст норми розкривається неіндивідуалізованими поняттями); б) за повнотою викладу у статті нормат.-прав. акта — повна (в одній статті вміщено всі обов'язкові елементи певної норми), посилкова (в одній статті вміщено не всі обов'язкові елементи норми або не всі фрагменти її тексту, але подається посилання на ті конкр. статті даного чи ін. нормат.-прав. акта, в яких міститься «відсутня» частина норми), бланкетна (ситуація схожа з попередньою, проте посилання подається щодо певної групи чи виду нормат. актів, а не їх конкр. статей). Коли юрид. норма і стаття закону (нормат.-прав. акта) не збігаються за обсягом, остання, однак, завжди є логічно (і граматично) завершеним реченням, яке виражає певне нормат. судження, деонтичну (зобов'язуючу) думку законодавця. Тому змістом будь-якої статті закону є так чи інакше припис законодавця (що, як було з'ясовано, може не «дорівнювати» юрид. нормі в її повному, тобто триелементному обсязі). Нормат.-прав. припис — уміщене в статті нормат.-прав. акта логічно і граматично завершене деонтичне судження заг. характеру. Отже, стаття нормат.-правового акта може виступати зовн. формою як юрид. норми (зрідка — у повному обсязі, а частіше — у неповному), так і юрид.-нормат. припису, за допомогою якого ця норма «організовується», будується. Такий припис, становлячи первинну клітину змісту зак-ва, не може включати менше двох структур, елементів юрид. норми -або гіпотези і диспозиції, або гіпотези і санкції. Крім юрид. норм або їх частин — юрид. приписів, в окр. статтях нормат.-прав. акта можуть вміщуватись і ненормат. (недеонтичні) судження правотв. органу (напр., констатації певних істор. ситуацій, станів, правотв. цілі, завдання зак-ва тощо). Тому і з цієї причини система зак-ва (як система нормат.-прав. актів) та система права (як система держ.-обов'язкових правил поведінки заг. характеру) не збігаються за обсягом; перша — завжди є ширшою, «об'ємнішою», ніж друга.

Літ.: Алексеев С. С. Общая теория права, т. 2. М., 1982.

П. М. Рабінович.

 

Схожі за змістом слова та фрази