Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow право оп-прим arrow ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ
   

ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

- обрання судом конкр. міри покарання за вчинений злочин. Має на меті не лише кару, а й виправлення, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і ін. особами. Постановляючи вирок, суд повинен вирішити: чи підлягає підсудний покаранню за вчинений злочин, яка міра покарання має бути призначена йому, чи повинен він її відбувати.

Закон, вказуючи на заг. засади П. п., наголошує, що суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин з додержанням положень Заг. частини КК. Закон вимагає, щоб суд враховував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання. Покарання призначається лише тій особі, яку визнано винною у конкр. злочині, кваліфікованому за певною статтею Особливої частини КК. Статті Особливої частини мають відносно визначені санкції, проте значна частина їх вказує на можливість застосування альтернат, покарань. Тому суд, призначаючи покарання, у межах санкції статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин, з'ясовує: які покарання вказано в санкції; в яких межах вони можуть бути призначені; які покарання є основними, які — додатковими; чи є в санкції дод. покарання, воно обов'язкове чи факультативне. Крим, зак-во України не передбачає призначення більш суворого виду осн. покарання, ніж визначене санкцією застосовуваної норми, або більш суворого, ніж передбачено санкцією. Однак в окр. випадках, вказаних у Заг. частині КК, суд може вийти за межі, передбачені нормою, що встановлює відповідальність за злочин. Це — призначення більш м 'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69); призначення дод. покарання, не передбаченого санкцією застосовуваної норми (позбавлення військового чи спец, звання, рангу, чину або кваліфікац. класу — ст. 54, а також права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю — ст. 55). Призначаючи покарання, не передбачене санкцією норми, суд у резолютивній частині вироку зобов'язаний послатися на ту статтю, яка передбачає відповід. випадок застосування цього покарання.

П. п. здійснюється відповідно до положень Заг. частини КК. Суд керується не лише положеннями, що стосуються окр. видів покарання, а й ін. настановами про злочин, відповідальність за нього, покарання, мету його застосування тощо. Так, ст. 68, вказуючи на П. п. за незакінчений злочин і злочин, вчинений у співучасті, зобов'язує суд враховувати ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочин, наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (ч. 1 ст. 68), характер та ступінь участі співучасників у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 68). Якщо підсудний вчинив кілька злочинів, П. п. судом відбувається за сукупністю цих злочинів (ст. 70), а якщо після постановлення вироку засуджений вчинює новий злочин, то за сукупністю вироків (ст. 71). Закон вимагає, щоб суд, відповідно до вимог Заг. частини КК, з'ясував, чи немає у даному випадку підстав до звільнення від відбування покарання, чи не минули строки давності (ст. 74, 80) та ін. Враховуючи ступінь тяжкості злочину при П. п., суд виходить з індивід, особливостей злочину, взятих у сукупності (форма вини, мотиви, спосіб вчинення, тяжкість наслідків, обставини вчинення, що обтяжують чи пом'якшують покарання). Обставини, форма вини, наслідки чи мотиви злочину можуть бути також обов'язковими ознаками складу злочину, і тоді вони не впливають на тяжкість вчиненого. Суд, призначаючи покарання, враховує особу винного (спосіб життя, стан здоров'я, особливо наявність псих, аномалій, поведінку особи до і після вчинення злочину, наявність у минулому судимостей, ставлення до людей, до праці та ін.). Всі дані, що характеризують особу, необхідно оцінювати в їх сукупності, а ті, що вплинули на П. п., — зазначати у вироку. Докладніше обставини, що характеризують злочин чи особу, яка його вчинила, визначає закон і вказує серед них ті, що пом'якшують (ст. 66) або обтяжують (ст. 67) покарання. Наявність обставин, які пом'якшують покарання, вказує на меншу небезпечність злочинця, а обставин, які обтяжують покарання, — на його більшу небезпечність.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання новим злочинам (ч. 2 ст. 65). Цією вимогою закон підкреслює значення мети покарання для конкр. особи, винної у вчиненні злочину, якій призначено індивід, покарання з урахуванням положень закону.

В. В. Скибицький.

 

Схожі за змістом слова та фрази