Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow пер-план arrow ПІВДЕННО-АФРИКАНСЬКА РЕСПУБЛІКА
   

ПІВДЕННО-АФРИКАНСЬКА РЕСПУБЛІКА

(Republic of South Africa, Republiek van Suid-Africa), ПАР (RSA) - д-ва на Пд. Африки. Тер. — 1 221 тис. км2. Нас. — 43,586 млн. чол. (2001, оц): африканці (76 % — зулу, коса

Державний герб Південно-африканської республіки - leksika.com.ua

та ін.); вихідці з Європи (13,6 %) — переважно африканери (бури) та англійці; метиси (9 %). Столиця — м. Преторія. Адм.-тер. поділ — 9 провінцій. Офіційні мови — африкаанс, англійська, сепеді, сесото, сісваті, хітсонга, сестсвана, тшівенда, ісінде-беле, ісікоса та ісізу-лу. Грош. одиниця — ранд.

Нац. свято — День свободи (27 квітня). У 17—18 ст. землі пд. частини Африки колонізували європейці, й була утворена Капська колонія. У 1-й пол. 19 ст. жителі Пд. Африки голл. походження (бури) проголосили Республіку Наталь, яку згодом захопила Великобританія і перетворила на колонію. Така ж доля спіткала й утворені бурами в 2-й пол. 19 ст. Республіку Трансвааль та Оранжеву вільну державу: вони були ліквідовані за результатами т. з. англо-бурської війни кін. 19 — поч. 20 ст. 1909 парламент Великобританії ухвалив Акт (Закон) про Пд. Африку, за яким було утворено т. з. самоврядну колонію — Південно-Африканський Союз (ПАС). Цей акт тривалий час виконував роль конституції ПАС. У 1925 і 1949 до нього були внесені зміни, а 1934 парламент ПАС ухвалив акт, за яким ПАС набув статусу домініону.

З 1948 правлячі кола країни офіційно проголосили політику апартеїду, яка передбачала т. з. окремий розвиток расових і нац. груп населення країни. Реалізація цієї політики на практиці призвела до встановлення політ, режиму, заснованого на жорсткій дискримінації «небілої» частини населення по суті в усіх сферах сусп. життя. Одним з виявів політики апартеїду в держ.-прав. сфері було утворення, починаючи з 1976, т. з. бантустанів, за якими визнавався псевдодерж. статус. У бантустанах на правах пост, жителів зосереджувалася значна частина корін. населення. Усього було утв. 10 бантустанів: 4 з них номінально вважалися «незалежними», 6 — «самоврядними». Проте наявність бантустанів аж ніяк не порушувала єдності держ. території. За результатами референдуму, участь у якому брало біле нас. країни, статус домініону був скасований, а 1961 ухвалений конст. закон про Південно-Африканську Республіку. Остання тривалий час перебувала в стані міжнар. ізоляції саме через політику апартеїду. 1984 була ухвалена конституція ПАР, яка, зокрема, передбачала формування трипалат. парламенту. Одна палата мала представляти інтереси білого населення, інша — «кольорового», третя — жителів інд. походження. Корінне населення залишалося не тільки не представленим на загальнодерж. рівні, а й не наділеним правом голосувати на парлам. виборах. За відповід. принципом формувалась і т. з. президентська рада, що виконувала консультат. функції при главі д-ви.

З часом режим ПАР став поступово зазнавати змін, які відбивали усвідомлення більшою частиною білого населення і правлячих кіл безперспективності політики апартеїду. Протягом 1991 парламент скасував закони апартеїду, 1993 була прийнята тимчасова конституція. 1994 президентом країни став Н. Мандела, який утворив уряд нац. єдності. Нині чинна конституція була ухвалена Конституційним судом (4.ХІ1 1996), підписана президентом країни (10.ХІІ 1996) і вступила в дію 3.11 1997. Відповідно до неї у країні утвердилася парлам.-респ. форма держ. правління. Органом законод. влади є Парламент, який складається з нижньої і верхньої палат — нац. асамблеї і нац. ради провінцій. Нац. асамблея складається з 350—400 депутатів, яких обирають шляхом заг. прямих виборів за пропорц. системою строком на 5 років. Віковий ценз для активного і пасивного виб. права однаковий — 18 років. Діє принцип несумісності де-пут. мандата і посади члена уряду. В конституції передбачено, що президент повинен розпустити нижню палату за її власним рішенням, прийнятим абс. більшістю депутатів. Проте є застереження, що таке рішення може бути прийняте не раніше 3 років після проведення відповід. виборів. Нац. асамблея підлягає розпуску і в разі, якщо вона упродовж 30 днів після відкриття вакансії не може обрати нового президента країни. До складу нац. ради провінцій входять делегати (по 10) від кожної провінції. Делегати від провінції утворюють окр. делегацію. Четверо з 10 її членів є т. з. спеціальними (альтернативними) делегатами. Серед останніх слід виділити прем'єра провінції, який займає місце у верхній палаті за посадою і очолює делегацію. Інших 3 спец, делегатів призначає на певний період легіслатура (законод. орган) провінції з власного складу і за погодженням з прем'єром провінції та лідерами політ, партій, представлених у легіслатурі. 6 членів делегації є т. з. постійними делегатами. їх призначають легіслатури за пропозиціями партій і з урахуванням парт, представництва у законод. органі провінції також з власного складу. Делегати призначаються на період повноважень відповід. легіслатури. У верх, палаті теж встановлена несумісність статусу делегата і уряд, посади. Кожна делегація має один голос, і рішення палати вважаються прийнятими, якщо за них проголосувала більшість делегацій. У законод. процесі палати не є рівноправними: домінує нижня палата. Законопроекти ініціюються у нац. асамблеї. Право законод. ініціативи належить членам уряду (кабінету) та їх заступникам, депутатам і комісіям палати. В разі, якщо верхня палата відхиляє або змінює законопроект, ухвалений асамблеєю, остаточне рішення щодо його долі приймає саме нижня палата. Проте щодо законопроектів, які «стосуються провінцій», суперечності між палатами можуть долатися утвореною палатами погоджувальною комісією. Президент, якщо він має застереження щодо конституційності прийнятого Парламентом закону, може повернути його для повтор, розгляду до ниж. палати. Верхня палата бере участь у такому розгляді лише за умов, якшо застереження глави д-ви стосуються її рішень щодо відповід. закону. Президент є главою д-ви і главою викон. влади. Його обирає з власного складу нац. асамблея. Одна й та сама особа не може бути обрана більше як на два строки. Нижня палата має право достроково усунути президента з поста у разі вчинення ним грубого порушення конституції або законів чи ін. «серйозного правопорушення», ухваливши відповідне рішення більшістю у дві третини. Президент повинен «поважати, гарантувати і захищати конституцію як основний закон республіки, сприяти єдності нації і процвітанню країни» (ст. 83). Окрім «типових» повноважень президе нта як глави д-ви, слід виділити його право скликати палати на позачергові сесії для розгляду визначених ним питань, утворювати спец, комісії з розслідування, призначати референдуми за умов, визначених законом.

Однак найважливішими є повноваження президента у сфері викон. влади. Президент очолює уряд — кабінет, до складу якого входять віце-президент, призначуваний главою д-ви з-поміж депутатів нац. асамблеї, та ін. міністри. Міністрів також призначає президент звичайно з членів ниж. палати. Глава д-ви водночас наділений правом усувати з посад членів кабінету, в т. ч. віце-президента. Президент може покласти на будь-якого члена уряду функції і повноваження іншого члена кабінету. Враховуючи відсутність у держ. механізмі посади прем'єр-міністра, функції якого виконує сам президент, можна говорити про наявність певних ознак презид. республіки. Президент та ін. члени кабінету можуть бути присутніми і виступати на засіданнях палат парламенту без права голосу.

Члени кабінету несуть колект. та індивідуальну політ, відповідальність перед Парламентом. Нац. асамблея може висловити недовіру всім членам кабінету, окрім президента, після чого останній має відправити їх у відставку. Якщо ж нижня палата висловить недовіру самому президентові, у відставку повинен йти не тільки він, а й усі ін. члени кабінету. Вищим судом заг. юрисдикції є Верховний апеляційний суд, голову якого призначає президент після консультацій із спец, органом — комісією суд. служби. Ін. суддів цього суд. органу, а також усіх суддів ін. заг. судів президент призначає за поданням згаданої комісії. Функцію конст. контролю здійснює Конституційний суд, до складу якого входять голова, заступник голови та 9 ін. суддів. Голову і заступника голови КС призначає президент після консультацій з комісією суд. служби. Ін. суддів цього суду він призначає після консультацій з його головою і лідерами політ, партій, представлених у нац. асамблеї. Судді КС призначаються на 12 років без права на повторне призначення.

За формою держ. устрою ПАР є федерацією. Кожна провінція має власну конституцію. Законод. органами провінцій є легіслатури, які обираються населенням на 5 років. Викон. органами є викон. ради на чолі з прем'єрами провінцій. Прем'єрів обирають легіслатури, ін. членів викон. рад призначають прем'єри зі складу відповід. легіслатур. Конституція ПАР визначила принципи розмежування компетенції між федерацією і провінціями, за якими встановлено три сфери повноважень: сфера виключних повноважень федерації, сфера конкуруючої компетенції (де взаємодіють федерація і провінції) та сфера виключної компетенції провінцій. Місц. самоврядування організоване на рівні муніципалітетів. Обрані населенням відповід. адм.-тер. одиниць муніципальні ради є водночас представницькими і викон. органами місц. самоврядування. Строк повноважень муніцип. рад — 4 роки.

ПАР — член ООН (з 1945) та інших міжнар. організацій.

Дип. відносини України з ПАР встановлено 16.III 1992.

В. М. Шаповал.

 

Схожі за змістом слова та фрази