Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow швар-шиг arrow ШВЕЙЦАРІЯ
   

ШВЕЙЦАРІЯ

Швейцарська Конфедерація — держава в Центральній Європі. В адм. відношенні поділяється на 23 кантони.

Державний лад. Ш.— республіка. Діє конституція 1848 (з поправками 1874). За формою держ. устрою — конфедерація. Глава д-ви і уряду — президент, що обирається на один рік Федеральними зборами з членів уряду. Законодавчий орган — двопалатний парламент — Федеральні збори у складі Нац. ради (200 депутатів, обираних усім населенням Ш. на 4 роки) і Ради кантонів (46 депутатів — від кантонів і напівкантонів). Виконавчу владу здійснює уряд —Федеральна рада. Всі кантони і напівкантони мають свої конституції, парламенти й уряди. Природа. Більшу частину Ш. займають Альпи (вис. в межах країни до 4634 м, пік Дюфур), на Пн. Зх. простягаються середньовисокі хребти гір Юра. Між ними лежить Швейцарське плоскогір'я. Незначні поклади заліз. руди, кам. солі, буд. матеріалів. Клімат змінюється від помірного теплого на плоскогір'ї до холодного у високогірній зоні. Пересічна т-ра січня в Женеві 0°, липня +19°. Опадів 800— 1200 мм на рік. Річкова сітка густа, річки короткі, повноводні, мають гірський характер. Численні озера, у т. ч. Женевське, Боденське та ін. Плоскогір'я та нижні частини схилів гір вкриті гол. чин. широколистяними лісами, вище — хвойні ліси на гірських бурих лісових грунтах, у високогір'ї — альпійські луки.

Населення. Корінне населення Ш. становлять германо-швейцарці, франко-швейцарці, італо-швейцар-ці і ретороманці (всього — бл. 84 % населення країни). В Ш. живуть також італійці, німці, іспанці, французи, австрійці, португальці та ін. Швейцарці говорять нім., франц., італ. і ретороманською мовами, перші три мови — державні. Пересічна густота нас.— 156 чол. на 1 кмг (1983). Міське населення — 56 % (1975). Найбільші міста: Цюріх, Базель, Женева, Берн, Лозанна.

Історія. Найдавніші людські поселення на тер. Ш. належать до часів палеоліту. Перші писемні джерела про жителів Ш. датують 2 ст. до н. е.; в той час більшу частину Ш. заселяло кельтське плем'я гель-ветів (звідси давня назва Ш.— Гельвеція), яких 58 до н. е. підкорив Рим. У 496—536 майже вся тер. Ш. увійшла до франкської держави. В 7 ст. завершилася християнізація населення. В 1032— 34 швейц. землі включено до складу "Священної Римської імперії". В 13 ст. найбільшими феод. сеньйорами в Ш. були Габсбурги. В ході визвольної боротьби проти Габсбургів 1291 три кантони уклали Вічний союз, що став основою Швейц. конфедерації. В ході Швабської війни Ш. 1499 фактично стала незалежною д-вою. В 1513 Ш. сформувалась як федерація 13 кантонів (існувала до 1798). Соціальні суперечності між міськ. та сільс. кантонами часто приводили до громадян. воєн, які в 16 ст. набули характеру релігійних. У 16 ст. в Ш. поширився реформаційний рух (див. Реформація); в більшості кантонів Ш. утвердився кальвінізм. Вестфальський мир 1648 визнав суверенітет Ш. На кін. 18 ст. в Ш. значно розвинулись пром-сть і торгівля. В 1798—1803 на тер. III. існувала залежна від Франції Гельветична республіка. Союз з Францією втягнув Ш. у війну з 2-ю антифранц. коаліцією, в ході якої рос. війська завдали франц. армії на тер. Ш. ряд поразок (див. Швейцарський похід Суворова 1799). Віденський конгрес 1814—15 проголосив постійний нейтралітет Ш. В ЗО—40-х рр. 19 ст. у Ш. розгорнувся широкий рух за демократизацію політ. ладу і централізацію країни, на чолі якого стояла ліберальна буржуазія. Перемогу буржуазії було закріплено в конституції 1848, за якою Ш. перетворювалася з союзу кантонів на федеративну д-ву. Централізація прискорила розвиток капіталізму, в країні посилився робітн. рух. У 60—70-х pp. 19 ст. тут створено Женевську та ін. секції Інтернаціоналу 1-го, у т. ч. Російську секцію 1-го Інтернаціоналу, 1880 — Об'єднання швейц. профспілок, 1888 — С.-д. партію Ш. У 1883 в Ш. було засн. рос. с.-д. групу "Визволення праці". В 1895, 1900, 1902—05, 1908, 1914—17 у Ш. жив і працював В. І. Ленін. В Ш. знаходили притулок багато ін. політ. емігрантів з Російської імперії (зокрема, українці М. П. Драгоманов, С. А. Подолинський) та ін. країн. Тут друкувався укр. громад.-політ. збірник "Громада", твори Т. Г. Шевченка, Панаса Мирного та ін. українських письменників. На поч. 20 ст. в Ш. утвердився монополістичний капіталізм. У 1-й світовій війні 1914—18 Ш. зберігала нейтралітет. У 1915 і 1916 в Ш. проходили міжнар. соціалістичні конференції, в роботі яких активну участь брав В. І. Ленін (див. Ціммервальдська конференція, Кінтальська конференція). Цід впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції в Ш. посилився робітн. рух. У березні 1918 встановлено дипломатичні відносини з Рад. Росією (розірвані в листопаді 1918). В 1920 Ш. вступила до Ліги націй. У 1921 створено Компартію Ш. У Ш. проходили Лозаннська конференція 1922—23, Локарнська конференція 1925. На поч. 2-ї світової війни 1939—45 Ш. підтвердила свій нейтралітет, проте в роки війни розширила екон. і торг. зв'язки з країнами фашист. блоку (на тер. Ш. перебували розвідувальні центри ряду імперіалістичних д-в). У 1944 внаслідок об'єднання швейц. комуністів і лівих соціал-демократів створено Швейц. партію праці. В 1946 відновлено дипломатичні відносини між Ш. та СРСР. Зовнішньопо-літ. доктриною Ш. є "універсальний нейтралітет". Дотримуючись з осн. зовнішньополіт. питань позиції розвинутих капіталістичних країн, Ш. з кін. 70-х pp. розширила зв'язки з соціалістичними країнами. З 1973 Ш. зв'язана з Європейським економічним товариством угодою про поступове введення вільної торгівлі пром. товарами. Не будучи членом ООН, Ш. входить до більшості її спеціалізованих орг-цій. На її території перебуває багато міжнар. орг-цій, проводяться міжнар. конференції. Ш. — член Європейської Ради, Європейської асоціації вільної торгівлі.

І. Ф. Черепанов.

Політичні партії, профспілки. Радикально - демократична партія, засн. 1848. Партія великого капіталу. Соціал-демократична партія Швейцарії, засн. 1888. Входить до Соціалістичного Інтернаціоналу. Демократично-християнська партія, оформилася 1912. Виражає інтереси великого і серед. капіталу. Демократичний союз центру (Народна партія), засн. 1971. Союз незалежних, засн. 1935. Права партія німецьких кантонів. Ліберальна партія, засн. 1913. Виражає інтереси великої буржуазії кантонів з франкомовним населенням. Швейцарська партія праці, створена 1944 (на базі Компартії Ш., засн. 1921). Об'єднання швейцарських профспілок. Входить до МКВП.

Господарство. Ш.— індустр.-агр. країна з високим рівнем розвитку капіталізму; один з гол. світових фінанс. і банківських центрів. У г-ві панують нац. і транснац. монополії. Економіка країни має експортну орієнтацію, спеціалізуючись на виробн. високоякісної продукції, що не потребує значних затрат сировини. Характерний високий рівень концентрації виробн. і капіталу. Заг. криза капіталістичного г-ва 70—80-х рр. призвела до погіршення екон. становища трудящих. З 1970 по 1981 ціни на товари широкого вжитку зросли на 73,1 %, у т. ч. на продукти харчування — на 79,8 %. Власними мінерально-сировинними ресурсами країна не забезпечена. Видобувають кам. сіль і буд. матеріали. Виплавка алюмінію з довізних бокситів. Провідні галузі обробної пром-сті — машинобудування і металообробка: виробн. високоточних металообробних верстатів з програмним керуванням, турбін, електромоторів, суднових двигунів, трансп. засобів тощо. Головні центри — Цюріх, Вінтертур, Ба-ден, Женева, Базель. Виробн. годинників зосереджено в містах Біль, Ла-Шо-де-Фон, Ле-Локль, Женева та ін. Розвинута хім. та хіміко-фарм. пром-сть, особливо виробн. синтетичних матеріалів) барвників, ліків і вітамінів. Осн. центри — Базель і Фісп. Значна текст. (бавовняна, шовкова), швейна, взуттєва та харч. (особливо виробн. сирів, шоколаду, харч. концентратів, вина) пром-сть. Працюють деревообр., паперові, поліграф., цем. та ін. підприємства. Більшу частину електроенергії виробляють на ГЕС. У с. г. створюється бл. 7 % валового нац. продукту і зайнято 5,2 % економічно активного населення (1980). Переважає інтенсивне тваринництво молочного напряму. Більша частина с.-г. продукції припадає на великі і середні капіталістичні ферми. Розвинута постачально-збутова кооперація. С. г. не задовольняє потреб країни у продовольстві. Незважаючи на гірський рельєф, с.-г. угіддя займають 49 % території, в т. ч. під ріллею — бл. 9 %, під пасовищами — понад 40 % . Вирощують зернові культури (переважно на корм), цукр. буряки, виноград, фрукти, овочі тощо. Провідна галузь с. г.— молочно-м'ясне тваринництво. Поголів'я (млн., 1983): великої рогатої худоби — 1,9 (у т. ч. корів — 0,84). Виробн. (тис. т): масла тваринного — 35 (1980), сиру — 130 (1983). Більшість перевезень припадає на залізничний транспорт країни. Довж. (тис. км, 1980): з-ць — 5 (всі електрифіковані), автошляхів з твердим покриттям — 61,5. Судноплавство по Рейну. Мор. флот країни (приписаний до портів ін. країн) нараховує 33 судна заг. вантажністю 470 тис. т (1983). У Цюріху та Женеві — міжнародні аеропорти. З Ш. вивозять продукцію машинобудування, хім., гекст. і продовольчі товари, одяг; довозять машини і устаткування, паливо і пальне, хім. продукти, метали тощо. Гол. торг. партнери — ФРН, Франція, Італія. Значні доходи дають іноз. туризм і банківські операції. Грош. одиниця — швейц. франк. За курсом Держбанку СРСР 100 швейц. франків = 33,56 крб. (січень 1985).

А. П. Ревенко.

Медичне обслуговування. За даними ВООЗ, 1976 було 72,4 тис. лікарняних ліжок (114,1 ліжка на 10 тис. ж.); 1977 мед. допомогу подавали 12,7 тис. лікарів (23,1 лікаря на 10 тис. ж.). В 1976 працювало 3,6 тис. зубних лікарів. Підготовка лікарів здійснюється на 5 медичних ф-тах університетів. Відомі курорти Ш.: Давос, Ле-зен, Лугано, Монтре та ін.

А. М. Сточик.

Освіта, наукові га культурно-освітні заклади. Освіта в країні будується за кантональною ознакою. Спільним для всіх кантонів є обов'язкове навчання дітей -від 6—7 до 15—16 років, запроваджене 1874. Основна (поч.) школа залежно від прийнятої у кожному кантоні системи —- 7-, 8- або 9 річна і складається з двох ступенів: 4 + 3, 4 + 4 або 4 + 5. Середні школи різноманітні за типом — в осн. поділяються на загаль-ноосв. та спеціалізовані і, в свою чергу, складаються з двох ступенів — молодшої і старшої. Молодша серед. школа здебільшого 4-річна (в ряді кантонів її називають прогімназією), до неї вступають після закінчення 4 класів поч. школи, старша серед. школа — 4—5-річна (гімназія, колеж), куди переходить приблизно 15 % учнів і яка відкриває шлях до вузу. Діє багато приватних шкіл. Функціонують профес.-тех. навч. заклади нижчого та підвищеного типу, комерційні, адм., тех., с.-г. і худож. школи, учительські гімназії. В 1978/79 навч. р. у поч. школах налічувалося 502,2 тис. учнів, у серед. школах — 468 тис, у професійних навчальних закладах — 198,3 тис. учнів. У III. 7 університетів: Цюріхський університет, Женевський (засн. 1559, реорганізовано 1873), Базельський (засн. 1460), Бернський (засн. 1528, реорганізовано 1834), Лозаннський (засн. 1537, реорганізовано 1890), Фрібурський (засн. 1889) і Невшательський (засн. 1866, реорганізовано 1909). Спец. вищу освіту дають Федеральний технологічний ін-т у Цюріху (засн. 1855), Федеральний технологічний ін-т у Лозанні (засн. 1946) й Школа економіки та соціальних наук у Санкт-Галлені (засн. 1899). У 1978/79 навч. р. у вузах країни налічувалося 74,7 тис. студентів. Координаційним центром науки є Женевський нац. ін-т (засн. 1853). Осн. обсяг наук. праць здійснюють ун-ти й спец. вузи, ряд наук. програм — різні урядові відомства: Відділ науки (засн. 1969) при департаменті внутрішніх справ, Дослідницька комісія по атомній енергії (засн. 1945) тощо. Д-ва фінансує роботу Федерального ін-ту досліджень снігу й лавин (засн. 1942), деяких обсерваторій, наук. станцій, н.-д. ін-тів при Федеральному технологічному ін-ті в Цюріху, Швейц. центру реакторних досліджень (засн. 1955) у Вюренлінгені. Приватні н.-д. установи діють при монополіях у машинобудівній та ін. галузях пром-сті. В Ш. 33 великі бібліотеки й архіви, найбільші з яких — Публічна б-ка Базельського ун-ту (понад 2 млн. тт.) та Нац. швейц. б-ка в Берні (понад 1,5 млн. тт.). Музеї: історичний, художній, природничої історії та Альпійський у Берні, Публічне худож. зібрання, етногр., істор. музеї в Базелі, Музей мистецтва та історії в Женеві, Кантональний музеей красних мистецтв у Лозанні, Музей мистецтва й історії у Фрібурі та ін.

В. П. Лапчинська.

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1981 в Ш. виходило 126 щоденних газет заг. тиражем 2,5 млн. прим. Найпоширеніші: нім. мовою — "Блік" ("Погляд", з 1959), "Тагес анцайгер" ("Щоденний огляд", з 1893), "Бернер цайтунг" ("Бернська газета", з 1979); франц. мовою — "Журналь де Женев" ("Женевська газета", з 1826), "Сюїс" ("Швейцарія", з 1898), "Трібюн де Женев" ("Женевська трибуна", з 1879); італ. мовою — "Корр'єре дель Тічіно" ("Кур'єр Тічіно", з 1890). Друковані органи Швейцарської партії праці: газ. "Вуа уврієр" ("Робітничий голос", з 1945, франц. мовою), щотижневики "Форвертс" ("Вперед", з 1920, нім. мовою), "Іль лавораторе" ("Робітник", італ. мовою). Швейц. телеграфне агентство — АТС — засн. 1894, акц. т-во (міститься в Берні). Швейц. т-во радіомовлення і телебачення — комерційна орг-ція (контролюється урядом). Радіомовлення — з 1923 (ведеться 9 мовами), регулярні телепередачі —з 1958.

Література Ш. розвивається нім., франц., італ. і ретороманською мовами; пов'язана з духовним життям сусідніх споріднених за мовою країн. Потяг до нац. цілісності постійно наштовхувався на опір мовних бар'єрів і культур. роздробленість. Прагнення до духовної незалежності від нім. імперії найраніше виявилося в німецькомовному регіоні (легенди про Вільгельма Телля і Арнольда Вінкельріда, нар. пісні, істор. хроніки). Елементи нац. своєрідності складаються в епоху Просвітительства у творчості А. Галлера та видатного педагога Й. Г. Песталоцці. З Ш. пов'язані життя і творчість франц. письменника Ж. Ж. Руссо. Перемога бурж. революції 1848 створила передумови для розквіту реалізму в творчості німецькомовних письменників І. Готгельфа, Г. Келлера і К. Ф. Мейєра; відомим представником франкомовної л-ри

19 ст. став Р. Тепфер. Завдяки цим письменникам швейц. л-ра вперше вийшла за нац. межі. В 1-й пол.20 ст. важливі соціальні проблеми в своїх творах порушували в німецькомовній л-рі Р. Вальзер, Я. Бюрер, у франкомовній — Ш. Ф. Рамю. Вони підготували грунт для піднесення реалістичної л-ри в післявоєнній Щ. Твори М. Фрініа і Ф. Дюрренматта, які пишуть нім. мовою, зробили нац. л-ру здобутком європ. культури. В 60— 70-х рр. збільшується питома вага соціальної критики, неприйняття бурж. суспільства. В романах та оповіданнях В. М. Діггельмана, А. Мушга, О. Ф. Вальтера, в поетичних збірках А. Марті вірність реалістичним традиціям швейц. л-ри (нім. мовою) поєднується з використанням сучас. образотворчих засобів. Найвідоміші з сучас. франкомовних письменників — Ж. Альда, Ф. Жакотте, Ж. Шессекс, італомовних — Ф. К'єза, ретороманських — прозаїк К. Бірт, поет А. Пеєр, дитяча письменниця С. Кенц. Укр. та рос. мовами перекладено твори Й. Г. Песталоцці, Г. Келлера, К. Ф. Мейєра, Ф. Дюрренматта, М. Фріша.

В. Д. Седельник. Архітектура. Найдавніші архіт. пам'ятки Ш. пов'язані з меровінгським мистецтвом (баптистерій у Ріва-Сан-Вітале, 5—6 ст.), пізніше — з мистецтвом "Каролінгського відродження" (монастир Санкт-Галлен, засн. у 7 ст., зберігся план 9 ст.). Будівлі у романсько-готичному стилі (Грос-мюнстер у Цюріху, 12 — 15 ст.; собори в Базелі, основне буд во 1185—1200, та в Курі, 1171—1282) близькі до архітектури Франції та Німеччини. Готичні будівлі 13 —15 ст. відзначаються стримані-шим скульптурним декором (собор у Лозанні, 1175—1275). Традиції архітектури Відродження збереглися в спорудах 17 ст. (ратуша а Цюріху, 1694—98, архітектор И. Я. Келлер). Стиль барокко утвердився в 17—

18 ст. (церква в Санкт-Галлені, з 1755, і ратуша в Лозанні, перебудова 17 ст.). В кін. 18 ст. поширився класицизм (ратуша в Певшателі, 1782—90, арх. П. А. Парі). В серед. 19 ст. архітектура Ш. позначена рисами еклектизму, в кін. 19 ст.— стилю модерн. У 20-х рр. архітектори зверталися до традицій нар. зодчества, до прийомів і методів функціоналізму, з 30-х рр.— раціоналізму. Серед визнач них споруд 30-х рр.— Будинок мистецтв і зборів кантона Люцерн у Люцерні (1930—33, арх. А. Мейлі), Палац Націй у Женеві (1927— 37, арх. Гійоль). В 50—70-х рр. створено міста-супутники (Ле-Ліньйон поблизу Женеви, 1962— 70, арх. Г. і П. Амман та ін.), громад. та адм. будівлі [адм. будинок і склад фірми "Кодак" у Лозанні, 1961—63, арх. Ф. Бруггер; "Будинок Людини" (Центр Ле Корбюзье) у Цюріху, 1967, арх. Ле Корбюзье; житлові будинки в м. Цуг, споруджені за терасним принципом (1958—68, арх. Ф. Штуккі та ін.); кінотеатр "Ле Парі" в Женеві, 1971, арх. М. Ж. Соже].

Образотворче мистецтво. Найдавніші пам'ятки образотворчого мистецтва, знайдені на тер. Ш., належать до латенської культури та рим. часу. Однією з найдавніших пам'яток монументального живопису "Каролінгською відродження" є розписи в церкві Санкт-Йоганн у Мюнстері, 9 ст. (тепер Мюстаїр). Фресковий живопис 11 — 12 ст. відображав вплив романського мист. о-ва Рейхенау на Боденському оз., а також візант. і пн.-італійських традицій. У 13—15 ст. розвинулися готична скульптура, монументальний живопис (фресковий цикл у церкві у Вінтертурі, бл. 1336), книжкова мініатюра (школа Санкт-Галлен), вітраж (церква в Кенігсфельдені, 1325— 30) і станковий живопис (художник К. Віц). Творчість трьох відомих майстрів Ш. 16 ст.— Н. Мануе-ля-Дойча, У. Графа та Г. Лея Молодшого тісно перепліталася з ренесансною худож. культурою Німеччини. На межі 15 і 16 ст. в період боротьби швейц. міст за незалежність створювалися політ. ілюстровані хроніки, які відтворювали військ. події в містах і кантонах Ш. ("Хроніка Шпіцера"). Найві-домішими майстрами книжкової гравюри 16 ст. були Г. Аспер, Й. Амман і Т. Штіммер. Довгі роки в Базелі працював Г. Голь-бейн Молодший (див. Гольбейн). Мистецтво Ш. 17 ст. позначено рисами барокко (плафонні композиції, виконані гол. чин. пд.-німець-кими майстрами). В станковому живописі на рубежі 17 і 18 ст. переважали риси манірності, іноді підкресленої, театралізованої драматизації (Й. Вернер Молодший).

Образотворче мист. Ш. 18 ст. перебувало під значним впливом Франції, де навчалося і працювало багато швейц. майстрів. У живописі цього часу поширився пастельний і мініатюрний портрет (Ж. Е. Ліотар), пейзаж (С. Геснер), істор. і побутовий жанри (І. Л. Аберлі, 3. Фрейденбергер), особливе місце належало портретам роботи А. Графа, тісно пов'язаного з нім. худож. культурою, й творчості І. Г. Фюслі, який працював гол. чин. в Англії. Класицизм, як і романтизм, не набули значного розвитку в мист. Ш. поч. 19 ст. (творчість живописців Г. Л. Фогеля та Г. Гейса, графіка Р. Тепфера). Живописцям серед. 19 ст. властиве звернення до тем нац. історії, життя нарзду, намагання передати красу природи (пейзажі А. Калама). В кін. 19 — на поч. 20 ст. набула широкої популярності творчість А. Бекліна, яка поєднала риси символізму і натуралізму; темам нац. історії присвячена творчість Ф. Ходлера, яка була пов'язана з початком розвитку нім. стилю модерн. У цей же час мист. Ш. розвивалося в руслі імпресіонізму, постімпресіонізму й символізму (у Франції працювали швейц. художники Ф. Валлоттон, Т. Стейнлен, з франц. школою була пов'язана також творчість А. Джакометті). В роки 1-ї світової війни в мист. Ш. розвинувся експресіонізм (П. Клеє). Сучас. мист. ІП. не має яскравої нац. своєрідності й відображає осн. тенденції й напрями європ. мистецтва. Представником прогресивного сучасного мистецтва ІП. є Г. Ерні.

В. Д. Дажина.

Музика. В нар. муз. мистецтві Ш. виділяються самобутній жанр альпійських горців — йодль і пастушачі награші. Муз. інструменти — альп. ріжок, т. з. швейц. свисток. Профес. муз. мист., що виникло бл. 10 ст., було пов'язане з літургійною музикою [осередком музики був Санкт-Галленський монастир, де працювали теоретики і композитори Ноткер Бальбулус ("Заїка", 10 ст.), Тутіло]. Носіями світського муз. мистецтва були мінезингери. В 16 ст. творили майстри поліфонічної музики Л. Зенфль, І. Ванненмахер, Л. Буржуа, Г. Майєр. В 17 ст. створювалися міські муз. об'єднання (т. з. колегіум музикум, 1613), у 18— 20 ст. розвивалися муз.-сценічні та інструм. жанри (композитори Г. Альбікастро-Вайсенбург, Й. Майєр фон Шауензе, Й. Г. Еглі). Оперні вистави відбувалися в Цюріху з 1788, опери Ф. Шнідера фон Вартензе, Г. Геца та ін. було поставлено там у 20-х рр. 19 ст. У 18 — 20 ст. поширювалися хорові та муз. товариства, розвивалася музична освіта (композитори і педагоги Г. Г. Негелі, Е. Ф. Гегар, Г. Губер, засновник системи ритмічного виховання Е. Жак-Далькроз). Серед музикантів 20 ст.— композитори Ф. Андре, В. Буркхард, Г. Доре, Ф. Мартен, О. Нуссіо, К. Ф. Семіні, Г. Жіюфре. Швейцарцем за походженням був франц. композитор А. Онеггер. Серед сучас. композиторів —Г. Голлігер, В. Фогель, Ю. Віттенбах, Г. У. Леман, Р. Мозер. У Ш. працюють понад 10 симфонічних оркестрів, 6 оперних труп, численні хорові колективи і камерно-інструм. ансамблі, Базельська академія музики, консерваторії в Женеві Цюріху, Берні, Лозанні.

І. А. Мамчур.

Театр. Театр. мистецтво Ш. виникло на основі нар. обрядів і розвивалося переважно франц., нім. та італ. мовами. Театральні дійства, зокрема церковно-ритуальні, відбувалися ще за середньовіччя. В 16 ст. з'явилися п'єси, що відображали боротьбу реформації з католицизмом. У 1512 поставлено першу світську п'єсу "Гра про Телля". Розповсюджувався жанр фастнахтшпіль, в якому правдиве відображення дійсності поєднувалося з політ. сатирою. В 1738 в Женеві виникла перша профес. трупа, яка грала п'єси франц. драматургів. Було збудовано Театр. приміщення в Лозанні (1781), Женеві (1782 та 1789), Шатлені (1786) та ін. містах. В 1801 створено профес. театр у Санкт-Галлені. Протягом 1879—1951 у Женеві діяв "Гран-театр". У 1908 в Цюріху відкрився драм. театр "Пфауен-театр" (згодом "Шаушпільгауз"), який став провідним театром Ш. В 1938—61 цей театр очолював відомий режисер Оскар Вельтерлін, який звернувся до п'єс Б. Брехта, Ф. Дюрренматта, А. Чехова, М. Горького ("Єгор Буличов та інші"), І. Микитенка ("Дівчата нашої країни"), О. Корнійчука ("Макар Діброва").

Серед інших відомих театрів Ш.: "Птішен" і "Больє" в Лозанні, Театр комедії,"Нуво театр де пош" і "Де Рош" у Женеві, цюріхський театр на Ноймаркті, Базельський Театр під керівництвом В. Дюгге-ліна, театри у Каружі, Берні, Люцерні. Провідні діячі швейц. театру: О. Еберле, Г. Гнеков, Л. Ліндт-берг, Театр. художник Т. Отто.

І. Г. Посудовська.

Кіно. В 1924 було створено перший ігровий повнометражний фільм "Походження конфедерації" (реж. Е. Гардер). У тому ж році в Цюріху засновано кінофірму "Презенс", але кіновиробництво майже цілком було в руках іноз. підприємців (з США, Франції, Німеччини). Серед фільмів ЗО—40-х рр. (більшість яких становили рекламні стрічки, салонні мелодрами, комедії) виділялися твори прогресивних режисерів-документалістів А. Векслера, Е. Лайзера, художні картини патріотичної спрямованості реж. Л. Ліндтберга "Стрілець Віпф" (1938) та "Останній шанс" (1945). В 50-х рр. поставлено фільми "Наймит Улі" (1954), "Уліорендар" (1955), "Сировари" (1958; всі — реж. Ф. Шнейдер), "Кафе „Одеон"" (1958, реж. К. Фрю). До 60-х рр. кіно Ш. було переважно німецькомовним. Серед франкомовних кіномитців відомі режисери-документалісти Ш. Дюванель та автор документальних фільмів-памфлетів А. Брандт, У 1968 режисери А. Таннер, К. Горетта, Ж. Л. Руа, М. Суттер і Ж. Ж. Лагранж (згодом його змінив Н. Єрсен) об'єдналися в "Групу п'яти", що виступала проти естетизації дійсності, прагнула до показу в своїх стрічках простих людей, труднощів життя, —"Саламандра" (1971), "Повернення з Африки" (1973), "Середина світу" (1975; всі — реж. Таннер), "Запрошення" (1972, реж. Горетта). В 1982 створено антифашистську стрічку "Човен повен" (реж. М. Імгооф). Серед ін. режисерів відомі Р. Ліссі, Т. Керфер, Д. Шмід. Функціонують Швейц. кіноцентр у Цюріху та Швейц. синематека в Лозанні (з 1948). При Шаушпіль-академі працює кінокафедра. З 1946 в Ло-карно проходять Міжнар. кінофестивалі.

Літ.: Драгунов Г. П. Швейцария: история и современность. М., 1978; Зеленский Ю. И. Женева прошлая и современная. М., 1980; Страны и народы. Западная Европа. М., 1979; Литература Швейцарии. М., 1969.

швейцарія - leksika.com.uaшвейцарія - leksika.com.uaшвейцарія - leksika.com.uaшвейцарія - leksika.com.uaшвейцарія - leksika.com.uaшвейцарія - leksika.com.uaшвейцарія - leksika.com.uaшвейцарія - leksika.com.uaшвейцарія - leksika.com.uaшвейцарія - leksika.com.ua

швейцарія - leksika.com.uaшвейцарія - leksika.com.uaшвейцарія - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази