Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Н-неб arrow НАДЗВИЧАЙНІ СУДИ ДОБИ ДИРЕКТОРІЇ УНР
   

НАДЗВИЧАЙНІ СУДИ ДОБИ ДИРЕКТОРІЇ УНР

— тимчас. колегіальні установи, що утворювались у 1919—20 в УНР військ, начальниками або губ., повіт, чи міськими комендантами замість військ.-польових судів для розгляду однієї конкр. справи. Надзв. військ, суд діяв на підставі відповід. закону УНР від 26.ІІ 1919 і складався з голови — муштрового штаб-старшини і 4 членів (2 с таршин та 2 муш-трових підстарший чи грамотних муштр, козаків). Разом з ними у розгляді справи мали брати участь секретар, оборонець і прокурор. Усі вони теж призначалися військ, начальником чи відповід. комендантом. Секретар мав добиратися з числа військ, слідчих найближчих військ, частин, а якщо такі слідчі розташовувалися на відстані понад 30 км, то секретарем призначався хтось із старшин, бажано з юрид. освітою. Секретар повинен був стежити за правильним застосуванням чинних законів, привертати увагу суду до цих проблем, а в разі відхилення його зауважень мав викласти окр. думку, що заносилась до протоколу. Секретар суд. засідання був здебільшого пост, фігурою у суд. процесі. «П'ятірка» суддів, включаючи голову, кожного разу змінювалась і призначалась за чергою зі списку, який складався заздалегідь. Прокурор, обов'язки якого полягали виключно у звинуваченні, призначався із старшин чи вояків з вищою юрид. освітою. Обов'язковість такої освіти розповсюджувалась лише на рядових, а старшин вона не стосувалась. Оборонця до офіц. призначення мав право обирати обвинувачений — з будь-яких осіб, у т. ч. жін. статі, окрім тих, хто мав виконувати обов'язки судді, секретаря чи прокурора. Цив. позови до компетенції надзв. судів не належали. їх підсудності підлягали всі військ, чи цив. особи за будь-які карні вчинки, визначені законами УНР або військ, начальником чи комендантом. У наказі про віддання до суду треба було зазначити склад злочину, частини і повіти, на які розповсюджується компетенція створюваного суду, застереження, щоб таких карних вчинків більше не допускалося, та ін. Усі місцеві установи відповід. території після появи наказу про утворення надзв. суду зобов'язувалися повідомляти, коли і де були допущені ін. карні вчинки, на кого падає підозра у їх скоєнні, які є докази, де перебувають підозрюваний і свідки. На підставі таких повідомлень військ, начальник чи комендант для окр. справи призначав склад надзв. судів і передавав матеріали голові, після чого обвинувачений чи підозрюваний опинявся у руках суду. Якщо голова на свій розсуд вважав, що «справа ясна», то протягом 2 днів після отримання мат-лів визначав запобіжний захід, готував текст обвинувачення, список осіб, що залучаються до суд. засідання і призначав його дату. З переліч. мат-лами до поч. суд. розгляду знайомився обвинувачений, побажання якого фіксувалися письмово і додавалися до справи. Якщо ж, на думку голови, справа вимагала поперед, розслідування, то він передавав її мат-ли найближчому до розташування суду військ, слідчому, а за відсутності останнього — будь-якому старшині, призначеному начальником, який утворював суд. Такі слідчі чи старшини формально слідства не проводили. їхнім завданням було протягом 3 діб відповісти на запитання голови суду і повернути йому справу. Принцип гласності суд. розгляду практично не застосовувався. Питання про відкритість чи закритість суд. засідання вирішував голова. Прокурор користувався правом зміни прав, кваліфікації карного вчинку, якою суд аж ніяк не був зв'язаний. Оголошувати під час розгляду всі докази, док-ти і листування суд не був зобов'язаний і робив це на власний розсуд. У ході засідання суд міг повернути справу для дод. «тридобового розслідування». Вироки складались у письм. вигляді й оголошувалися головою прилюдно. Оскарженню вони не підлягали, вважались остаточними і виконувалися негайно. Дод. правила встановлювалися тільки для засуджених на смерть. Протягом 6 годин після оголошення вироку засуджений або його оборонець могли звернутися до начальника, який утв. суд, з проханням про пом'якшення кари. Військ, начальник чи комендант мали право замінити смертну кару довічною або строк, каторгою. Єдиним засобом виконання смертної кари визнавався розстріл. Саме він був гол. знаряддям боротьби зі злочинністю. Закон Директорії від 26.1 1919 формулював 47 складів злочинів, за які винні каралися смертю: агітація проти війська УН Р, шпигунство, повстання проти влади, збройний опір владі, розбій, вбивство, пограбування, підпал, збройний напад на офіц. осіб, знищення або псування військ, майна, порушення військ, дисципліни, невиконання наказу командира, дезертирство, перехід на бік ворога тощо. Визнавалися Директорією і застосовувалися надзв. судами також нові склади злочинів щодо крадіжки чи розтринькування військ, майна, перевищення гранич. цін, спекуляції, порушення обов'язкових постанов військ, влади та ін. вчинків, покарання за які визначалися не тільки УНР, а й гетьм. законами від 21 червня, 24 липня, ЗО серпня, 17 вересня 1918. Крім розстрілу, застосовувалися такі види покарання, як довічна або строкова каторга (строк не вказувався), тримання у в'язниці, арештант, відділах, штраф (від 100 до 100 000 крб.). За злочини, вчинені старшинами, по одній і тій же справі призначалося покарання вдвічі вище, ніж заподіяне рядовими вояками. Починаючи з лютого 1919, коли під натиском більшов. військ Директорія змушена була залишити Київ і «мандрувати», по Україні, надзв. суди стали гол. (у деяких регіонах і линню) ланкою судочинства в УНР.

Літ.: Стахів М. Україна у добі Директорії УНР, т. 1. Скрен-тон, 1962; Мироненко О. М. Репресії на Україні за доби Директорії і утвердження рад. влади (1919-1920 рр.). К.— Дніпродзержинськ, 1993; Горак В. Зліт і падіння Директорії. «Віче», 1995, № 4.

О. М. Мироненко.

 

Схожі за змістом слова та фрази