Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Енциклопедичний словник-довідник з туризму arrow і arrow ІСТОРІЯ ТУРИЗМУ
   

ІСТОРІЯ ТУРИЗМУ

- тимчасова періодизація туризму, що має на меті виділення внутрішньо однорідних етапів його розвитку. В історії розвитку туризму чітко простежуються чотири етапи: 1) до поч. XIX ст. - передісторія туризму (охоплює античний туризм, коли основними мотивами подорожей були: торгівля, освіта, паломництво, лікування, спортивні змагання; середньовічний туризм, коли до подорожей спонукали: релігійний туризм, освіта, дипломатичні відносини; туризм нового часу, коли основні тенденції відпочинку визначила промислова революція, що збільшила обсяг робочого часу і вперше поставила питання про необхідність рекреації робітників та службовців); 2) серед. XIX - поч. XX ст. - елітарний туризм; зародження спеціалізованих підприємств з виробництва туристських послуг (1841 р., Т. Кук, Велика Британія); 3) Поч. XX ст. - до Другої світової війни - період становлення соціального туризму; 4) після Другої світової війни й до нашого часу - масовий туризм, формування туристської індустрії як міжгалузевого комплексу з виробництва товарів і послуг для туризму.

Етапи розвитку туризму в Україні. 1. Первинною формою туризму з IX до XIX ст. було мандрівництво. Україна пізнавала світ - і світ пізнавав Україну. Часто на заваді цьому процесові ставали війни та інші суспільні катаклізми, однак до кін. XIX ст. українці встигли зробити чималий внесок в географічні дослідження земної кулі (В. Григорович-Барський, Ю. Лисянський - співучасник навколосвітньої подорожі І. Крузенштерна, В. Ржевуський, М. Пржевальський, М. Миклухо-Маклай та ін.). 2. Просвітницький період (кін. XIX - поч. XX ст.) став часом виникнення перших туристських організацій на території Російської та Австро-Угорської імперій. Характеризувався окремими прикладами використання екскурсій, походів, подорожей, насамперед з метою освіти і збирання науково-географічної і краєзнавчої інформації про різні райони і рідний край. Тоді ж розпочинається активне рекреаційне освоєння Криму, Карпат. Туризм і екскурсії значною мірою сприяли виконанню соціальних програм. Тому не випадково найактивніше їх використовували демократичні прошарки населення й інтелігенція - з метою вивчення національно-культурного надбання українського народу, його історії, традицій (Я. Головацький, І. Вагилевич, О. Партицький, І. Не-чуй-Левицький, І. Франко та його син П. Франко - засновник "пластового" руху на Галичині). 3. Підприємницький етап почався з розвитком капіталізму на українських землях. Формується туристська інфраструктура - ресторани, готелі, транспортна мережа, активізується туристський ринок, в якому виділяються два основних сегменти - елітарний туризм заможних прошарків і екскурсійний, рекреаційний туризм інтелігенції. З'являються численні туристські фірми, бюро, компанії, клуби, товариства. Перша світова війна загострила економічні і соціальні протиріччя й мобілізувала всі ресурси для мілітаристських цілей. 4. Післяреволюційний організаційно-централізований етап включає міжвоєнний (1918-1939) і повоєнний (1945 - кін. 60-х рр.). У 1922 р. Україна увійшла до складу СРСР. У 20-ті рр. туристсько-екскурсійну роботу в Україні проводили: Екскурсійно-виставково-музейний відділ Наркомосвіти УСРР (ЕВМ, 1919-1928 рр.), Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ, 1928-1929 рр.), АТ Укртуре (1926-1930). На західноукраїнських землях, що перебували тоді під владою Польщі, Чехословаччини та Румунії, туристсько-краєзнавчою діяльністю займалися товариства "Плай" і "Чорногора". В період "українізації" туристський рух особливо активізується, проте з часом він повністю підпорядковується централізованій системі управління туризмом, що характеризувалася домінуванням ідеологічних функцій над господарськими. З виникненням АТ "Радянський турист" (1928), а згодом Товариства пролетарського туризму (ТПТ, 1929 р.) почалася монополізація туризму. У повоєнний період швидкими темпами йшло відновлення зруйнованої туристської інфраструктури, вдосконалювалася система управління. Проте розвиток туризму відбувався здебільшого екстенсивно - за рахунок включення нових ресурсів і територій. В СРСР склалася система трьох монопольних туристських структур: ВАТ "Інтурист", ТЕУ (Туристсько-екскурсійне управління, з 1962 р. - Центр, рада з туризму) ВЦРПС, БММТ "Супутник" ЦК ВЛКСМ, філії яких працювали й в Україні. Так формувалася найбільша і найдешевша в світі матеріальна база соціального і самодіяльного туризму. Одночасно до кінця цього періоду в туризмі загострилися суперечності, насамперед через неможливість задоволення рекреаційних потреб усього населення за умови збереження низьких цін на відпочинок. Це призвело до необхідності переходу до нової форми організації і планування туризму, заснованої на системі соціальних нормативів, що і стало суттю наступного етапу. 5. Адміністративно-нормативний етап (1969-1990) співпадає з періодом розквіту радянського туризму. Посилюється міжнародний туристський рух. Лідером серед туристських організацій СРСР стало ВАТ "Інтурист". В У країні велику роботу проводила Українська республіканська рада з туризму і екскурсій. Зусиллями БММТ "Супутник" набув величезного розмаху молодіжний туризм. Цей період відзначався швидкими темпами розвитку соціального туризму, й одночасно - ще швидшим відставанням якості обслуговування від стандартів індустрії туризму зх. країн. Спроби стимулювати розвиток туризму адміністративними заходами тільки загострили наявні протиріччя. До позитивних підсумків цього періоду варто віднести зростання інтересу науки до проблем туризму, створення системи рекреаційного проектування, початок формування нової професійно-кваліфікаційної структури і системи безперервної підготовки кадрів туристської сфери. Наприкінці періоду стала очевидною неможливість вирішення завдань інтенсифікації і підвищення якості туристського обслуговування в рамках адміністративно-командної системи і необхідність широкого використання економічних методів. 6. Перехідний етап (з 1991). У ньому проявилися деякі нові тенденції розвитку національного туристського господарства в умовах економічних реформ: а) зміна структури рекреаційних потреб і початок сегментації туристського ринку; б) перехід від монопольного до багатоукладного туристського господарства; активний розвиток малих і середніх туристських підприємств; в) перехід до використання природних ресурсів і культурної спадщини на основі економічних відносин; г) перехід від адміністративного регулювання функцій туристського господарства до економічного стимулювання туристського ринку на новій законодавчій основі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1992 р. № 616 було створено Державний комітет України по туризму (з 2000 р. - Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України). 15 вересня 1995 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про туризм", що став важливим кроком у створенні правових засад туристської діяльності. У 1996 р. розпочинає свою діяльність Національна рада по туризму, в 1997 р. затверджено Програму розвитку туризму в Україні на 1997-2005 рр., того ж року Україну прийнято дійсним членом ВТО, а в 1999 р. у Сантьяго (Чилі) - обрано до керівного органу ВТО (Виконавчої ради). Разом з тим істотно проявилися негативні моменти сучасного періоду: в нових умовах ціни на відпочинок значно виросли, оскільки можливості дотацій практично вичерпані; багато підприємств народного господарства зупинилися або перестали давати прибуток; попит упав, населення не має необхідних коштів на відпочинок, але потреби залишилися - право на відпочинок визнається (і це записано в Конституції України) важливою складовою соціальних завоювань і свобод. Значним чинником гальмування розвитку туризму в Україні, особливо його матеріально-технічної бази, є проблеми, пов'язані з формуванням вітчизняного податкового законодавства. Поки що не відпрацьовано остаточно механізм стимулювання інвестицій в туристську галузь, оподаткування інформаційно-рекламної діяльності тощо.

 

Схожі за змістом слова та фрази