Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow М-мил arrow МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ
   

МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ

-система підходів, методів і способів наук, дослідження, теор. засади їх використання при вивченні державно-правових явищ. Основу М. ю. н. становлять, зокрема:

філос.-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об'єктивних соціальних, у т. ч. держ.-правових, закономірностей та можливості їх пізнання, здобуття істинних знань про них);

загальнонаукові методи, тобто такі, які використовуються в усіх або у більшості наук (напр., методи структурний, функціональний, сходження від абстрактного до конкретного; формальнологічні процедури — скажімо, аналіз, синтез і т. ін.); групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише у певній групі наук, напр., тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкр.-соціол. дослідження);

спец, методи, тобто прийнятні для дослідження предмета якоїсь однієї науки: напр., в юриспруденції — з'ясування (тлумачення) юрид. норм, спец, прийоми узагальнення юрид. практики. Дослідницькі методи можна поділити також — дещо умовно — на емпіричні (спроби виявлення.

фіксування, збирання, систематизації інформації про факти і явища) і теоретичні (спроби тлумачення, пояснення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів тощо). Всі названі групи методів безумовно необхідні для проведення повноцінного, всебічного, завершеного держ.-правового дослідження; кожна з них може знадобитися на якомусь етапі дослідження, тому вже навіть через це методологія має бути множинною, плюралістичною. Проте роль цих методів у наук, пошуку неоднозначна. Скажімо, філос.-світоглядні підходи визначають саму стратегію дослідження, його заг. спрямованість, орієнтують на знаходження, відбір, нагромадження цілком визначених у соціально змістовному відношенні фактів і, нарешті (що, мабуть, найголовніше), зумовлюють характер і зміст оцінювання (інтерпретації) отриманих результатів дослідження. А без такого оцінювання соціальне пізнання неможливе. Радикальні зміни, що їх зазнати в ост. чверті 20 ст. держ.-правові явища в усьому світі, особливо у країнах Сх. Європи та д-вах, що постали після розпаду СРСР, зумовили необхідність адекватної реакції з боку правознавства цих країн. Приведення самої науки у відповідність із соціальними реаліями потребує передусім її методол. переозброєння. А це, вочевидь, стає можливим гол. чин. на шляху звільнення її від кол. адм.-командної заідеологізованості, демонополізації методол. підходів, плюралізації використовуваних методів дослідження, що, врешті, є необхідною передумовою об'єктивності пізнання держ.-правових явищ, поступального розвитку юрид. науки, свободи наук, творчості. Сучасна методол. ситуація у суспільствознавстві України та ін. пострад. країн, яка характеризується переходом від уніфікованої, єдино дозволеної, «одержавленої» методології до різноманітних методол. засад, парадигм, підходів, так чи інакше поширюється і на вітчизн. правознавство. Демонополізація, тобто «роздержавлення», методології — безперечно плідний процес, який збагачує, демократизує пошуки істини, вивільняє та стимулює дослідниц. енергію, дозволяє повніше і всебічніше осягнути предмет цієї науки — специф. державно-правові закономірності. Вже сьогодні можна зафіксувати позит. результати такої методол. тенденції, втілені, зокрема, у переосмисленні «класичних» і у запровадженні нових понять вітчизняного загальнотеор. правознавства — таких, напр., як «права людини», «права нації», «правова держава». Ці результати відображені і в останніх фундам. законах — Конституції України 1996 та ін.

Але методол. плюралізм не повинен перетворюватися на методол. анархізм, методол. нерозбірливість, сваволю, «всеїдність». Така ситуація (а її симптоми можна спостерігати як у правознавстві, так і в ін. сусп. науках сучас. України) не наближає, а віддаляє від положень, адекватних предметові дослідження, гальмує формування практично корисних висновків. Запобігти таким небажаним «витратам» зазначеного процесу можливо, як видається, за умови дотримання принаймні трьох загальнометодол. постулатів:

1. Об'єктивна обумовленість обраних методів дослідження його предметом. Саме предмет дослідження (тобто певна грань, «сторона», аспект об'єкта дослідження) «веде» за собою й дослідницький метод, визначає межі його застосовуваності і прийнятності. Напр., коли йдеться про можливості застосування матем. методів у правознавстві, то навряд чи можна не погодитися з таким твердженням, шо перш ніж рахувати, треба визначити, а що ж, власне, слід рахувати; на останнє запитання не зможе дати відповідь жодна матем. наука.

2. Необхідність встановлення єдиної істини, вірогідність якої можна довести й перевірити за допомогою певних об'єкт, критеріїв. Не можна не бачити того, що у разі, коли поняття істинності розуміти як відповідність суспільствозн. положень об'єктивним інтересам (потребам) окр. людей або окр. частин соціально неоднорід. сусп-ва, тоді доведеться визнавати плюралізм істин: їх буде стільки, скільки існуватиме видів таких «часткових», групових інтересів. Такий «плюралізм» став би своєрідним виявом агностицизму і виправданням будь-яких акцій, аби тільки вони відповідали чиїмось інтересам.

3. Спроможність дослідницького методу наближати до розкриття соціальної сутності явищ, що вивчаються, а не призводити до приховування, затушовування її. Такою сутністю є здатність явища задовольняти інтереси певної частини соціально неоднорід. сусп-ва (а інколи — і всього сусп-ва). Очищення методології від адм.-командної ідеол. заангажованості не означає її свободу від фактологічної, логічної, а врешті-решт істиннісної «дисципліни», свободу від звертання до такого визначального критерію правильності методології, як реальні наслідки впровадження її результатів у сусп. практику. Саме практика й визначає, якою ж має бути методологія.

Водночас практика переконливо свідчить про неможливість існування методології соціального пізнання, абсолютно нейтральної у соціально орієнтованому, соціально змістовному відношенні, тобто методології соціально-дистильованої, «очищеної» від залежності, від впливу з боку заг. світогляду, переконань і установок дослідника. А такий світогляд є конкр. продуктом певних соціальних і природ, умов, обставин життя його носія або тієї частини сусп-ва, інтересам якої об'єктивно відповідають результати дослідження. Дотримання саме такої дисципліни — необхідна передумова евристичної ефективності М. ю. н.

Літ.: Методол. проблемы юрид. науки. К , 1990; Коз-ловський А. А. Право як пізнання. Вступ до гносеології права. Чернівці, 1999: Керимов Д. А. Методология права. М., 2000.

П. М. Рабінович.

 

Схожі за змістом слова та фрази