Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow поп-право об arrow ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
   

ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

- галузь сучас. міжнародного права, норми якої визначають прав, статус міжнародних організацій, регулюють питання їх утворення та діяльності. У цій галузі виділяються внутр. право і зовн. право. Внутр. право становлять норми, які регламентують відносини всередині самої організації — між її органами, з визначенням функцій та компетенції останніх, між організацією і її персоналом тощо. Ряд дослідників включає до внутр. права і окр. питання взаємовідносин держав-членів з міжнар. організаціями, а також членів міжнар. організації між собою. До названої групи відносять і сукупність норм, які забезпечують процес нормотворчості, що відбувається у рамках міжнар. організації. Це прийняття регламентів її органів, правил процедури, фін. правил, правил для персоналу та ін. Рішення з внутріорг. питань є обов'язковими для виконання структур, підрозділами міжнар. організації. До зовн. права належать норми, що регулюють відносини між міжнар. організаціями і державами-членами, між міжнар. організаціями і державами-нечленами та між міжнар. організаціями.

Особливий інститут П. м. о. формують норми, що визначають юрид. природу і прав, статус міжнар. організацій у системі міжнар.-прав. відносин. Прийняття Віденської конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 дало підставу говорити про кодифікацію права міжнар. договорів міжнар. організацій як окр. підгалузі. Предметом прав, регулювання П. м. о. як галузі міжнар. публічного права є відносини, пов'язані з діяльністю міжнародних міжурядових організацій, однак окр. питання взаємовідносин останніх з міжнародними неурядовими організаціями ще потребують свого врегулювання у рамках цієї галузі права (напр., консультативний статус міжнар. неуряд. організацій у між-уряд. організаціях).

Джерела П. м. о. відображають специфіку та різноманітність відносин, що ним регулюються. До них належать міжнар.-прав. акти, які містять: заг. принципи і норми, характерні для діяльності всіх міжнар. організацій; конкр. правила, що характеризують специфіку окр. міжнар. організацій. Прикладами першої групи актів є Віден. конвенція про право договорів між д-вами та міжнар. організаціями або між міжнар. організаціями 1986, Віден. конвенція про представництво держав у їх зносинах з міжнар. організаціями універсального характеру 1975, ін. міжнар. угоди. Прикладами другої групи актів є Статут ООН, Статут Ради Європи та ін. Оскільки не всі норми П. м. о. кодифіковані, окремі з них використовуються суб'єктами міжнар. права як звичаєві. Важливим джерелом П. м. о. є установчі акти міжнар. організацій, які вважаються міжнар. договорами особливого типу (лат. sui generis — своєрідний, специфічний). Специфіка таких договорів полягає у тому, що вони не тільки містять права та обов'язки сторін, а й утворюють новий суб'єкт міжнар. права — міжнар. організацію, визначають її правовий статус, завдання, компетенцію, регламентують відносини, пов'язані з виникненням і діяльністю міжнар. організації тощо. Такі договори є джерелом як внутрішнього, так і зовн. права міжнар. організації. Для характеристики міжнар. правосуб'єктності міжнар. організації істотну роль відіграють також конвенції і угоди про привілеї та імунітети, про місцеперебування

(штаб-квартиру) міжнар. організації.

Літ.: Морозов Г. И. Междунар. организации. Некоторые вопросы теории. М., 1975; Кривчикова Э. С. Основы теории права междунар. организаций. М., 1979; Шибаева Е. А. Право междунар. организаций. М., 1986; Дмитрієв А. I., Муравйов В. 1. Міжнар. публічне право. К., 2000.

Т. I. Левицький.

 

Схожі за змістом слова та фрази