Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Ш arrow ШТАММЛЕР
   

ШТАММЛЕР

(Stonmler) Рудольф (19.ІІ 1856, м. Альсфельд — 25.IV 1938, м. Вернігероде) — нім. правознавець, професор з 1882. Фундатор школи «нового природного права». Мав університ. освіту. Був професором цив. права Марбурзького (1882-84), Гісенського (1884-85), Галльського (1885-1916), Берлінського ун-тів (1916-23).

Теорію права з позицій власного праворозуміння Ш. вибудував у працях; «Виклад кримінально-правового значення надзвичайного стану з урахуванням джерел більш раннього права й сучасних законодавств» (1878), «Право користування у боргових зобов'язаннях» (1880), «Розробка римського права для юридичних студій» (1885), «Про історичний метод у теорії права» (1888), «Теорія анархізму» (1894), «Господарство і право з погляду матеріалістичного розуміння історії» (1896), «Боргове право у соціальних теоріях» (1897), «Значення німецького цивільного зводу законів для прогресу культури», «Соціальна думка в цивільному зводі законів», «Правова характеристика третьої особи» (всі три — 1900), «Вчення про правильне право» (1902), «Теорія правознавства» (1911), «Право і влада» (1918), «Підручник філософії права» (1922), «Філософія права: Статті і доповіді» (т. 1—2, 1925) та ін.

Штаммлер Рудольф  - leksika.com.ua

Ш. відродив ідеї раціоналіст, школи в jus naturale (природному праві). Перші праці присвятив питанням крим. і цив. права. Надалі займався переважно проблемами теорії права. Починаючи з серед. 80-х рр. 19 ст., III. рішуче виступив проти тяжіння нім. юриспруденції до рим. пандектного права і став вимагати перебудови юрид. освіти в ун-тах на засадах сучасного йому «життєвого права». Ш. вважав, що практ. право на юрид. кафедрах неприпустимо і штучно відкидається професорами. В результаті студенти юрид. ф-тів, закінчивши ун-т, виявляють цілковиту нездатність вирішувати «прикладні юридичні завдання». Ш. сам прагнув заповнити цю прогалину підготовленими збірниками юрид. казусів. На межі 80—90-х рр. 19 ст. Ш. критично оцінює методологію праворозуміння, нав'язану історичною школою права, обґрунтовуючи при цьому тезу про необхідність повернення юристів до філос. традиції тлумачення сутності права. Ш. приділяв увагу проблемам матеріаліст, розуміння історії і навіть підносив таку методологію на вершину пізнання соціальних явищ і процесів. Але з погляду власного «пізнавально-критичного методу» щодо вивчення сутності права Ш. не сприймав матеріаліст, діалектику. Особливо це стосувалося сфери взаємовпливу економіки і права. За Ш., право є не тільки незалежним від матеріальних, госп. відносин у сусп-ві, а й визначальним для економіки, оскільки саме право є «формою соціального життя», а економіка — «його матерією». Дотримуючись позицій юрид. світогляду, Ш. критикував марксизм, ототожнюючи його з екон. детермінізмом. Право, на його погляд, є первинним як до г-ва, так і до д-ви в цілому. Воно є універс. регулятором сусп. життя в усіх його виявах. Будь-яких змін держ. ладу, сусп. відносин, у т. ч. економічних, можна досягти не революціями, а шляхом масштаб, чи часткових змін права. «Правильне право», тобто нове справедливе природне право, створюване розумом людини, є критерієм для будь-якого позит. закону. Ш. вибудовує розгалужену доктрину юрид. і конвенційних норм, які є, на його погляд, верховним регулятором кожного «організованого співжиття» і без яких взагалі немислиме навіть поняття «соціального господарства». У свою чергу, і категорія «право», в т. ч. «правильне право», може втратити власну форму у відриві від «матерії соціального життя», тобто економіки. Поняття «закономірність у соціальному житті» залежить від цієї форми, тобто права. Ось чому в основі форм.-юрид. підходу до соціальних явищ мають перебувати не причини, а цілі, визначення яких і вибір засобів їх досягнення цілком належать вільній особі як складовій «суспільства людей, що хочуть свободи». У свою чергу, поняття «вільна особистість», «права і свободи людини та громадянина» сумісні лише з ідеаліст, ідеями свободи, а не матеріаліст, концепціями необхідності. Помилка давнього природ, права, на його думку, полягала в неврахуванні ним того, що економіка постійно змінюється. Кол. юснатуралізм прагнув визначити і встановити такий зміст назавжди. Нове «правильне право», або «природне право зі змістом, що змінюється», покликане бути справедливим для будь-яких форм людського співжиття. Це ідеальна вимога, що ставиться у кожному сусп-ві. Водночас Ш. дає визначення «нового природного права» як сукупності «положень, що представляють теоретично слушне за певних емпіричних відносин», або методу, «за допомогою якого можна було б спрямовувати і визначати матеріал історично обумовленого права, що змінюється, щоб він набув якостей об'єктивного справедливого». В цьому зв'язку він рішуче відмежовував «правильне право» від моралі, оскільки вважав, що поняття легальності та моральності не тільки не тотожні, а й протилежні. На поч. 20 ст. Ш. дещо змінив свої концепт, підходи до дефініції «правильного права», віддаючи перевагу відносинам останнього зі схожими з ним явищами та йдучи шляхом не позитивних, а негат. порівнянь.

Літ.: Савальский В. А. Основы философии права в науч. идеализме. Марбургская школа философии: Коген, Наторп, Штаммлер и др., т. 1. М., 1908; Богомолов А. С. Нем. бурж. философия после 1869 г. М., 1969; Бурж. философия кануна и начала империализма. М., 1978; Четверний Е. А. Совр. концепции естеств. права. М., 1988.

О. М. Мироненко.