Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow плат-пон arrow ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
   

ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

- покарання, що застосовується від імені д-ви за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до крим.-викон. установи (ст. 63 КК України). Характеризується тим, що засуджений позбавляється права вільного пересування — невід'ємного права всіх гр-н, обмежується у спілкуванні з ін. гр-нами, рідними, не може сам обирати вид труд, діяльності та використовується на роботах, які встановлює адміністрація крим.-викон. установи. При П. в. особливо жорстко регламентується час роботи і відпочинку. П. в. — найсуворіше покарання за КК. Буває двох видів: П. в. на певний строк (ст. 63) і довічне П. в. (ст. 64). Перше застосовується лише тоді, коли досягнення цілей крим. покарання неможливе при використанні інших, менш суворих видів покарання. Конкретні строки П. в. вказуються у санкціях Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за певні види злочинів. Нижня межа санкції може не зазначатись. Напр., санкція норми про відповідальність за створення або утримання місць розпусти, а також звідництво для розпусти, вчинені з метою наживи або особою, раніше судимою за цей злочин, або організованою групою (ч. 2 ст. 302), крім обмеження волі на строк до 5 років, передбачає покарання у вигляді П. в. на строк також до 5 років.

КК УРСР 1960, встановлюючи як заг. строк від 3 місяців до 10 років П. в., передбачав також покарання за особливо тяжкі злочини, за злочини, що спричинили особливо тяжкі наслідки, і для особливо небезпечних рецидивістів — не більше 15 років. У разі заміни в порядку помилування смертної кари П. в. могло призначатися на строк понад 15 років, але не більше 20 років (ст. 25). КК України 2001 встановлює строк П. в. в межах від 1 до 15 років (ч. 2 ст. 63).

Кодекс 1960 встановлював нижчу межу П. в. — від 3 місяців. Однак її застосування на практиці призводило до ряду утруднень. Призначення П. в. до 1 року, із урахуванням можливостей застосування умовно-дострокового покарання, виявлялося неефективним. Такий засуджений перебував у місцях П. в. від 3 до 6—7 місяців, тому механізм впливу покарання на нього практично не діяв. За цей час він також не міг підвищити свій осв. рівень, освоїти професію, та й вих. вплив на нього був незначним. Враховуючи обмежені можливості короткострокового П. в., вищі суд. інстанції вимагали від судів зазначати у вироку мотиви його застосування при існуванні можливості альтернат, покарання, не пов'язаного з П. в. (випр. роботи, штраф та ін.). Виконання такого покарання вимагало здійснення особливих заходів для посилення його ефективності. Чинний КК не містить регламентування відбування окремими категоріями засуджених виду випр.-труд. колоній та поняття особливо небезпечний рецидивіст. П. в. на певний строк є осн. видом покарання. Довічне П. в. (ст. 64) було невідоме кримінальному праву України і тільки у зв'язку з рішенням КС України від 29.ХІІ 1999 про неконституційність смертної кари було введене як вид покарання. КК України 2001 передбачає його як найсуворіший вид покарання. Довічне П. в. встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у спеціально передбачених кодексом випадках, якщо суд не дійде до висновку про можливість призначення ?. в. на певний строк (ч. 1 ст. 64). Воно не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років, та до осіб віком понад 65 років, а також до жінок, які були у стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку (ч. 2 ст. 64). Довічне П. в. не призначається неповнолітнім, а П. в. на відповід. строк для них має певні особливості (ст. 64, 102). Так, П. в. осіб, які не досягай до вчинення злочину 18-річного віку, не може бути призначене на строк більше 10 років, а у випадках вчинення особливо тяжкого злочину, поєднаного з умисним позбавленням людини життя, — на строк більше 15 років. Неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді П. в., відбувають його у спеціальних виховних установах (ч. 1 ст. 102). П. в. не може бути призначене неповнолітньому, який уперше вчинив злочин невел. тяжкості (ч. 2 ст. 102). За повторно вчинений злочин невеликої тяжкості неповнолітньому призначається П. в. на строк не більше 2 років; за злочин серед, тяжкості — на строк не більше 4 років; за тяжкий злочин — на строк не більше 7 років; за особливо тяжкий злочин — не більше 10 років; за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — на строк до 15 років (ч. З ст. 102). При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім загальних обставин, враховує умови його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості неповнолітнього (ч. 1 ст. 103). При призначенні ж покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у вигляді П. в. не може перевищувати 15 років (ч. 2 СТ. 103).

В. В. Скибицький.

 

Схожі за змістом слова та фрази