Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow руз-ряс arrow РУМУНІЯ
   

РУМУНІЯ

Соціалістична Республіка Румунія, СРР — держава на Пд. Сх. Західної Європи. На Сх. омивається Чорним м. Адміністративно поділяється на 40 повітів і с.-г. сектор (Ілфов). Карти див. на окремому аркуші, с. 400—401.

Державний лад. СРР — соціалістична держава. Діючу конституцію прийнято 1965. Найвищим органом держ. влади і єдиним законодавчим органом є однопалатні Великі національні збори (ВНЗ), що обираються громадянами, які досягли 18 років, строком на 5 років. ВНЗ обирають і відкликають президента республіки — главу д-ви, який одночасно є головою Держ. ради, верховним головнокомандуючим збройних сил і головою Ради оборони СРР. У період між сесіями ВНЗ найвищим постійно діючим органом держ. влади є обирана ними підпорядкована їм Державна рада.

Найвищим органом держ. управління СРР є уряд(Рада Міністрів), який здійснює заг. керівництво виконавчою діяльністю на всій тер. країни; очолюється прем'єр-міністром, обирається ВНЗ, яким підзвітний. Місц. органами держ. влади в адм.-тер. одиницях є відповідні нар. ради, які обираються на 2,5 року (в Бухаресті — на 5 років)

Природа. Більшу частину тер. Р. займають гори та височини. Гол. гірська система — Карпати, що в межах країни утворюють велику дугу, осн. частинами якої є Сх. Карпати (вис. до 2305 м, г. П'єтрос) та Пд. Карпати з найвищою вершиною Р.— г. Молдсвяну, 2543 м. До системи Карпат належать також Трансільванське плато й Зх.-Румунські гори. На Сх. до карпатської дуги прилягає Молдавська височина, на Пд.— найбільша в країні Нижньодунайська низовина, на Зх.— частина Середньодунайської низовини. Між пониззям Дунаю і Чорним м. підноситься плато Добруджа. Поклали нафти й газу, кам. вугілля, заліз. руди, бокситів, поліметалевих та мідних руд, золота, кам. солі та ін. Клімат помірно континентальний. Пересічна т-ра січня на узбережжі бл. 0°, на рівнинах до —5°, в горах до —10°; липня — на рівнинах від +20 до +23°, в горах — від 4-8 до +16°. Опадів 300—700 мм, в горах до 1500 мм на рік. Річкова сітка густа. Гол. ріка — Дунай; найбільші його притоки — Прут, Сірєт, Олт, Яломиця, Жіу. На низовинах поширені родючі чорноземні грунти, на височинах — бурі й сірі лісові, в горах — переважно гірсько-лісові. Гори вкриті лісами: у верхній частині хвойними, в нижній — листяними. В плавнях Дунаю великі площі займають зарості очерету та ін. болотяних рослин. На тер. Р.— нац. парк Ретезат (у Пд. Карпатах), Дунайський та ін заповідники. Населення. Понад 88% нас. Р. становлять румуни. Живуть також угорці (бл. 8%), німці (1,7%), цигани, українці, серби, росіяни, євреї та ін. Офіц. мова — румунська. Пересічна густота нас. —понад 94 чол. на 1 км2 (1981, оцінка). Міське населення — близько 50% (1980). Найбільші міста: Бухарест. Клуж-Напока, Тімішоара, Ясси, Брашов, Галац, Крайова, Констанца, Плоєшті.

Історія. Найдавніші сліди людини на тер. Р належать до раннього палеоліту. В серед. 1 ст. до н. е. тут утворився міцний гетодакійський племінний союз. У 1 ст. н. е. сформувалася ранньорабовласницька дакійська д-ва з центром у Трансільванії, яку на поч. 2 ст. н. е. завоювали римляни і перетворили її на рим. провінцію Дакію (до 271). В 3—6 ст. в Дакію прийшли готи, гунни, авари. В 6—7 ст. тут оселилися слов'яни, які відіграли важливу роль у формуванні сх.-романської народності. В кін. 8—10 ст. частина території Р. входила до складу Першого Болг. царства. В 10—11 ст. частина тер. Пн.-Сх. Р. входила до складу Київської Русі. В 11—12 ст. тер. Р. зазнала нападів печенігів, половців, а в 13 ст.— орд Батия. Тер. Трансільванії в 11—12 ст. підпала під владу Угор. королівства. В 14 ст. утворилися феод, князівства Валахія і Молдова (див. Молдавське князівство). В 16 ст. Валахію, Молдову і Трансільванію підкорила Османська імперія. В кін. 16 — на поч. 17 ст. валаський господар Михай Хоробрий, здобувши перемогу над тур. військами, на короткий час об'єднав Валахію, Молдову і Трансільванію. В 1688 Трансільванію було приєднано до володінь Габсбургів. Визвольну боротьбу нар. мас Дунайських князівств всебічно підтримували рос. і укр. народи. Російсько-турецькі війни 17—19 століть ослабляли могутність Османської імперії, сприяли боротьбі народів Валахії і Молдови за нац. і соціальне визволення. В 1821 Валахію охопило нар. повстання на чолі з Т. Владіміреску проти тур. панування та феод. гніту. За умовами Адріанополь-ського мирного договору 1829, що завершив рос.-тур. війну 1828— 29, Валахія і Молдова дістали автономію. Революц. рух у Молдові 1848—49, бурж.-демократичні революції 1848—49 у Валахії і Трансільванії завдали удару по феод.-кріпосницькому ладу. В Молдові і Валахії посилився рух за об'єднання князівств. Незважаючи на протидію Туреччини і ряду європ. д-в, 1859 Валахія і Молдова об'єдналися в єдину д-ву (з 1861 — Румунія). В січні 1862 в Бухаресті було скликано єдині Нац. збори і створено єдиний уряд. У 1881 Р. проголошено королівством. Зем. реформа 1864 звільнила селян від кріпосної залежності, прискорила розвиток капіталізму, але не розв'язала агр. проблеми, що спричинило розгортання сел. руху (повстання 1888). В 1866 до влади в Р. прийшла дин. Гогенцоллернів. Рос.-тур. війна 1877—78 сприяла остаточному визволенню Р. (що виступала разом з Росією) від тур. панування. 9.У 1877 парламент Р. оголосив незалежність країни. Берлінський конгрес 1878 визнав цей істор. акт. Здобуття нац. незалежності, скасування кріпацтва створили умови для дальшого розвитку капіталізму. В кінці 19 ст. збільшилася кількість промислових підприємств, розширилася мережа залізниць, розвинулася нафтова промисловість, зростав робітн. клас. Однак феод. пережитки, проникнення іноз. капіталу гальмували розвиток Р. В кін. 60 — на поч. 70-х рр. у країні зародився робітн. рух, виникли перші робітн. орг-ції, соціалістичні гуртки. В 1893 створено Соціалістичну партію Р. (СПР, 1899 розпалася). Новому революц. піднесенню в Р. сприяла рос. революція 1905—07. Рух солідарності охопив усю країну. В 1907 в Р. було жорстоко придушено селянське повстання. В 1910 СПР відновлено як С.-д. партію Р. (з 1918 знову почала називатися СПР).

Внаслідок 2-ї Балканської війни 1913 (див. Балканські війни 1912— 13) від Болгарії до Р. відійшла Пд. Добруджа. В 1916 Р. вступила в період світову війну 1914—18 на боці Антанти. Велика Жовтн. соціалістич. революція в Росії привела до дальшого революц. піднесення в Р. У 1-й пол. 1918 в Р. пройшли масові страйки, спалахнуло повстання на флоті, що змусило правлячі кола Р. укласти сепаратний мир і спрямувати свої сили на придушення революц виступів. У січні 1918 бурж.-поміщицька Р. брала участь в інтервенції проти Рад. Росії, загарбала і анексувала Бессарабію. В листопаді 1918 рум. війська окупували Буковину Північну і встановили там режим соціального і національного гноблення. 1.Х11 1918 відбулось об'єднання Трансільванії з Р. На окупованій тер. Пн. Буковини вибухнуло Хотинське повстання 1919. Найбільшими виступами робітн. класу Р. в роки післяжовтн. революц. піднесення були страйк у Бухаресті 1918, заг. страйк 1920. В 1921 засн. Комуністичну партію Румунії (КПР), що відкрило новий етап робін. руху в Р. В 1922 в Р. почався період відносної стабілізації капіталізму: зміцніли екон. і політ. позиції фінанс.-пром. буржуазії, агр. реформа збагатила сільс. буржуазію. Реакція перейшла в наступ. У 1924 уряд Р. заборонив діяльність КПР (перейшла у підпілля), придушив Татарбунарське повстання 1924. Проте революційна боротьба, незважаючи на репресії, не припинялася. Активізували діяльність партійні осередки Комуністичної партії Буковини (КПБ; утворена в листопаді 1918),

1926 КПБ ввійшла до складу КПР, 1927 було створено Буковинський підпільний крайком КПР, 1929 — легальну масову орг-цію трудящих Пн. Буковини "Визволення", яка боролася за соціальне і нац. визволення трудящих і возз'єднання Пн. Буковини з Рад. Україною. Екон. криза 1929—33 призвела до різкого падіння пром. і с.-г. виробництва. в країні відбулися нові революц. виступи: страйки шахтарів Лупені (1929), металургів Репліці (1930), нафтовиків Плоєшті, залізничників Бухареста (1933). КПР розгорнула активну антифашист. боротьбу. В 1934 було встановлено дипломатичні відносини з СРСР, але правлячі кола Р. і далі проводили антирад. політику. В 1938 встановлено королівську диктатуру, розпущено всі політ. партії і профспілки. В 1940 внаслідок мирного розв'язання конфлікту між СРСР і Р. остання повернула СРСР Бессарабію і передала Пн. Буковину, більшість населення якої зв'язана з УРСР істор. долею, мовою і нац. складом (див. Возз'єднання українського народу в єдиній Українській Радянській державі). Готуючись до війни проти СРСР, фашист. Німеччина нав'язала Р. т. з. Віденський арбітраж 1940 (див. Віденські арбітражі 1938 і 1940), за яким від Р. було відторгнуто і передано хортистській Угорщині Пн. Трансільванію. У вересні 1940 в Р. встановлено військ.-фашист. диктатуру Й. Антонеску, а 23. XI 1940 Р. приєдналася до блоку фашист. д-в (див. Берлінський пакт 1940) і разом з ними 22.VI 1941 почала загарбницьку війну проти СРСР. З ініціативи КПР, що діяла в підпіллі, було організовано Патріотичний антигітлерівський фронт, що в умовах переможного наступу Рад. Армії очолив Народне збройне повстання 1944 в Румунії, яке повалило уряд Антонеску. 24.VIII 1944 Р. оголосила війну фашист. Німеччині. В результаті спільних дій Рад. Армії і рум. військ 25.X 1944 Р. було визволено (див. Яссько-Кишинівська операція 1944). 6.III 1945 до влади прийшов демократичний уряд на чолі з П. Гроза. 10.ІІ 1947 було підписано мирний договір з Р. (див. Паризькі мирні договори 1947). 30.XII 1947 скасовано монархію і проголошено Румунську Нар. Республіку (PHP). 4.II 1948 між Р. і СРСР підписано Договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу (див. Радянсько-румунські документи). В лютому 1948 КПР об'єдналася з С.-д. партією (засн. 1927 правими реформістами, які вийшли зі складу СПР) і стала називатися Рум. робітн. партія (РРП, перший секретар Г. Георгіу-Деж). 13.IV 1948 прийнято першу Конституцію PHP. У червні 1948 видано закон про націоналізацію осн. засобів виробн. У вересні 1952 прийнято другу конституцію PHP. У 1960 VIII з'їзд РРП констатував побудову екон. бази соціалізму. Весною 1962 було завершено соціалістичну перебудову с. г. IX з'їзд партії (1965) констатував перемогу соціалістичних виробничих відносин у місті і на селі, перейменував РРП на Рум. комуністичну партію (РКП), обрав ген. секретарем ЦК РКП Н. Чаушеску. В 1965 прийнято нову конституцію, за якою Р. проголошено соціалістичною республікою (СРР), XI з'їзд РКП (1974) прийняв програму партії по створенню розвинутого соціалістичного суспільства і просуванню Румунії до комунізму. XII з'їзд РКП (1979) підтвердив лінію на дальшу прискорену індустріалізацію країни, визначив п'ятирічку 1981—85 як вирішальний етап будівництва соціалістичного суспільства на рум. землі і перетворення СРР в середньорозвинуту індустр. д-ву. СРР виступає за мир та міжнар. співробітництво. Р.— член ООН (з 1955), член Ради Економічної Взаємодопомоги (з 1949), учасниця Організації Варшавського Договору (з 1955).

С. І. Григоришин.

Українці в Румунії. В Р. проживає кілька десятків тисяч українців (гол. чин. у пн. районах країни). Перші поселення українців на тер. сучас. Р. з'явилися після зруйнування Запорізької Січі і запровадження кріпацтва на Україні. За королівського режиму в Р. укр. населення зазнавало соціального і нац. гніту. Укр. мову було заборонено, а українців оголошено "рутенізованими румунами, що втратили рідну мову". З встановленням нар.-демократичного ладу українці отримали рівні з усіма проживаючими в Р. національностями права. За шкільною реформою 1948 в Р. для укр. населення створено школи і класи з рідною мовою навчання. На філологічному ф-ті Бухарестського ун-ту з 1952 існує укр. відділ, у м. Сігеті працює пед. школа. В Р. видаються укр. мовою шкільні підручники, художня та ін. л-ра. Вивчаються місц. говірки укр. мови, видано словники — рум.-укр. (1963), укр.-рум. (1964). С. І. Григоришин.

Політичні партії, профспілки та інші громадські організації. Румунська комуністична партія (РКП), засн. 1921. Загальне об'єднання профспілок Румунії, засн. 1945 (до 1953 — Заг. конфедерація праці; 1953—66 — Центр. рада профспілок). Входить до ВФП. Союз комуністичної молоді. Національний союз сільськогосподарських виробничих кооперативів. Фронт демократії і соціалістичної єдності (1968—80 — Фронт соціалістичної єдності). Об'єднує всі політ. і громад. сили СРР на чолі з РКП.

Народне господарство. Р.— індустр.-агр. соціалістична країна. До встановлення нар. влади буржуазно-поміщицька Р. була однією з найвідсталіших у Європі країн. Більшість населення була зайнята в с. г. Феод. пережитки на селі стримували розвиток продуктивних сил. У пром-сті панівні позиції займав іноз. капітал. Економіка мала типовий агр.-сировинний характер. З переходом на шлях будівництва соціалізму, при братерській допомозі СРСР та ін. соціалістичних країн у Р. сталися докорінні соціально-екон. зрушення: здійснено націоналізацію осн. засобів виробн., соціалістичну індустріалізацію, г-во почало розвиватися на планових засадах, відбулося об'єднання сел. г-в у с.-г. виробничі кооперативи. В 1970 на соціалістичний сектор припадало 95,5% нац. доходу, 99,7% валової продукції пром-сті і 85,6% валової продукції с. г. Нац. доход 1980 зріс проти 1960 у 5,4 раза, капіталовкладення в економіку — в 7,5 раза, валова продукція пром-сті — в 9,7 раза, с. г.— у 2 рази. Внаслідок випереджаючих темпів зростання пром-сті Р. перетворилася на індустр.-агр. країну з багатогалузевою пром-стю і розвинутим кооперованим с. г. Серед країн — членів РЕВ Р. спеціалізується на виробн. окремих видів машин і устаткування (бурових установок, трансп. засобів, електротех. виробів та ін.), різноманітних хімікатів, нафтопродуктів, виробів деревообр. пром-сті, товарів широкого вжитку, продукції с. г. і харч. пром-сті. В 1980 реальні доходи населення збільшилися проти 1960 в 2,9 раза, роздрібний товарооборот, включаючи громад. харчування,— в 4,9 раза.

Промисловість. У процесі соціалістичної індустріалізації в Р. докорінно реконструйовано старі і створено нові сучасні галузі пром-сті, значно поліпшено її галузеву структуру і тер. розміщення. Випереджаючими темпами розвивається група галузей, що виробляють засоби виробн. Основою паливно-енерг. бази країни є природний газ (гол. район видобування — Центр. Трансільванія), вугілля (Петрошенський і Олтенський басейни) і нафта. Більша частина електроенергії виробляється на ТЕС. На ріках — каскади ГЕС, у т. ч. на Дунаї спільно з Югославією при тех. сприянні СРСР збудовано ГЕС "Залізні Ворота", 1980 почалося буд-во ГЕС "Залізні Ворота-2". На р. Прут 1978 споруджено рад.-рум. гідровузол "Костешти-Стинка". Провідна галузь гірничодобувної пром-сті — видобування нафти. Родовища зосереджені гол. чин. у Південних (околиці міст Плоєшті й Пітешті, долина р. Жіу) і Східних (басейн р. Тротуш, район м. Бакеу) Карпатах. Видобувають також заліз. руду, боксити, поліметалеві, мідні й золотоносні руди, кам. сіль тощо. Осн. центри нафтопереробної пром-сті— міста Плоєшті, Бразі, Пітешті, Георге-Георгіу-Деж і Дерменешті. Частину нафти довозять. Розвинута чорна (Галац, Хунедоара, Решіца) і кольорова металургія. Алюміній виплавляють у Слатіні, свинець і цинк — у Копша-Міке і Бая-Маре, мідь — у Бая-Маре. Основна спеціалізація машинобудування — виробн. устаткування: технологічного (Бухарест), для нафтодобувної, нафтопереробної і хім. пром-сті (Плоєшті), для легкої і харч. пром-сті (Клуж-Напока, Тиргу-Муреш, Сібіу), енергетичного (Бухарест, Решіца), а також виготовлення електротех. виробів (Бухарест, Брашов, Крайова, Тімішоара, Тиргу-Муреш), автобусів та залізничних трансп. засобів (Бухарест), буд. машин (Бреїла), вантажних (Брашов) та легкових автомобілів (Пітешті), локомотивів (Крайова), вантажних вагонів (Арад, Дробета-Турну-Северін). Розвинуті судно- (Галац, Бреїла, Констанца, Олтениця), верстато- (Бухарест, Арад, Орадя, Тирговіште) і тракторобудування (Брашов). Хім. пром-сть представлена виробн. соди, хлору, сірчаної кислоти, мінеральних добрив, синтетичного каучуку, пластмас, смол, хім. волокна, фарм. і гумових виробів, фарб, лаків, сажі та ін. Гол. центри — Бухарест, Плоєшті, Крайова, Георге-Георгіу-Деж, Фегераш. Виробн. буд. матеріалів, деревообр. (особливо меблева), текст. галузі. Значна харч. (у т. ч. фрукто- і овочеконсервна, олійницька, виноробна, сироробна та ін.) промисловість. Сільське господарство. У соціалістичному секторі 1979 було 90,6% площі сільськогосподарських угідь. Усуспільнений сектор включає держ. с.-г. підприємства (1980 — 407), станції по механізації с. г. і с.-г. виробничі кооперативи (4643). На кін. 1980 в с. г. налічувалося 146,5 тис. тракторів і 39,1 тис. самохідних комбайнів. Осн. формою організації с.-г. Виробн. є єдині держ. і кооперативні агропромислові ради, в яких зберігають свою автономію і форму власності держ. і кооперативний сектори. Площа всіх с.-г. угідь — 14 963 тис. га, з них бл. 2300 тис. га зрошується. Переважає рослинництво (1980 — 55,1% валової с.-г. продукції). В структурі посівних площ провідне місце займають кукурудза на зерно (34,4% ) та пшениця і жито (23,8% ). Значні площі під тех. культурами — соняшником, цукр. буряками. Валовий збір осн. с.-г. культур (тис. т, 1980): кукурудзи і сорго —11 180, пшениці і жита — 6467, цукр. буряків — 5561, насіння соняшнику — 817. Розвинуті овочівництво, садівництво (гол. чин. сливи та яблука) і виноградарство. Переважає тваринництво м'ясного напряму. Поголів'я (тис, 1982): великої рогатої худоби — 6341, свиней — 11 305, овець і кіз — 15 584. Розвивається рибництво, бджільництво й шовківництво, лісове господарство.

Транспорт. Завдяки своєму геогр. положенню Р. має важливе транзитне значення на шляхах з центр. європ. країн до Чорномор. узбережжя і Дунаю. Частка окремих видів транспорту в заг. ванта-жообороті країни (1980): залізничного — 39,5%, морського — 48,8%, автомоб.—7,1%, трубопровідного — 3,2%, річкового — 1,4%. Довж. (тис. км, 1981): з-ць — 11,1 (у т. ч. 2,7 електрифікованих), автошляхів —77,8(з твердим покриттям — понад 62). Тоннаж мор. флоту — 2606 тис. брутто реєстрових т (1980). Гол. мор. порт — Констанца, річкові — Бреїла, Джурджу і Галац. У Бухаресті (Отопень) і Констанці — міжнар. аеропорти.

Зовнішні економічні зв'язки. Зовнішньоторг. оборот країни зріс 1979 проти 1950 у 34 рази. Р. торгує більш як із 140 країнами. На соціалістичні країни 1980 припадало 40,6% (у т. ч. на країни РЕВ — 34,0%) зовнішньоторг. обороту. З Р. вивозять машини, устаткування, трансп. засоби, хім. і нафтопродукти, прокат чорних металів, труби, меблі, взуття, тканини, прод. товари тощо. Довозять різноманітні машини, хім. товари, паливо і сировину, товари широкого вжитку. Грошова одиниця — лея. За курсом Держбанку СРСР 100 лей = 15 крб. (грудень 1982).

М. І. Гонок.

Охорона здоров'я. В 1980 в країні було 208,2 тис. лікарняних ліжок (94 ліжка на 10 тис. ж.); мед. допомогу подавали 32,8 тис. лікарів (14,6 лікаря на 10 тис. ж.), 7 тис. зубних лікарів, працювало 6,5 тис. фармацевтів. Лікарів і фармацевтів готують у 5 медико-фарм. ін-тах. В Р. понад 100 бальнеологічних і 23 кліматичні курорти, найвідоміші з яких Ефорія, Мамая, Беїле-Єркулане, Фелікс, Беїле-Говора, Келіменєшті, Совата та ін.

Народна освіта, наукові та культурно-освітні заклади. З 1968 в країні запроваджено 10-річне безплатне навчання, 1978 прийнято закон про здійснення політех. навчання. Система освіти має таку структуру: дит. садки для дітей віком від 3 до 6 років; восьмирічна школа, до якої вступають діти з 6 років. Строк навчання в серед. школі-ліцеї — 4 (2 + 2) або 5 (2 + 3) років. У 1980/81 навч. р. у 8-річних школах і ліцеях налічувалося 3,3 млн. учнів, у серед. Спец. школах і уч-щах — бл. 1,01 млн., у профес.-тех. уч-щах — 1,1 млн., у профес.-тех. уч-щах і школах та школах майстрів з 2— 3-річним навчанням — 140 тис. У країні 44 вузи, в т. ч. 19 університетських центрів (134 ф-ти, понад 193 тис. студентів). Найбільші вищі навч. заклади: Бухарестський університет (засн. 1864), ун-ти — ім. Бабеша-Больяї (засн. 1872) у м. Клуж-Напока, в м. Братові (засн. 1971), у м. Крайова (засн. 1966), у м. Галаці (засн. 1948, статус ун-ту з 1974), ім. А. Кузи в Яссах (засн. 1860), у м. Тімішоара (засн. 1962); політех. ін-ти — ім. Георгіу-Дежа в Бухаресті, в містах Клуж-Напока, Ясси, Тімішоара. Організацію, планування і фінансування н.-д. діяльності країни здійснює Нац. рада з науки і техніки. Працюють Румунська академія (засн. 1866) у Бухаресті з філіалами в містах Клуж-Напока і Ясси і н.-д. базами в містах Тімішоара й Тиргу-Муреш; Академія мед. наук (засн. 1969) з 4 секціями, Академія с.-г. наук і лісу (засн. 1969) з ЗО н.-д. ін-тами, Академія сусп.-політ. наук (засн. 1970) з 8 секціями і 20 н.-д. ін-тами, усі — в Бухаресті, ряд ін. відомчих н.-д. установ. В 1980 в країні налічувалося (разом із шкільними) 18 345 б-к із заг. фондом понад 158 млн. тт. Найбільші б-ки: в Бухаресті

— Румунської академії (засн. 1867; 7,7 млн. тт.), Центр. держ. (засн. 1955; 7,3 млн. тт.), Центр. б-ка Бухарестського ун-ту (засн. 1895; понад 2,4 млн. тт.), ім. Садовяну, політех. ін-ту; Центр. ім. М. Емінеску ун-ту в Яссах та ін. У Р. 407 музеїв, у т. ч. 87 меморіальних і 93 — образотворчого мистецтва (1978). Музеї Бухареста: міський істор. (засн. 1921), мистецтв СРР (засн. 1950), нац. театральний (засн. 1942), істор. (засн. 1968), літ. (засн. 1957), історії РКП, революц. і демократичного руху (засн. 1948) та ін. Є також музеї у містах Арад, Бреїла, Брашов, Галац, Клуж-Напока, Ясси, Констанца та ін.

В. 3. Клепиков.

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1981 у Р. видавалося 35 щоденних і понад 430 ін. періодичних видань, у т. ч. 52 видання мовами нац. меншостей. Найважливіші щоденні газети: "Скинтейя" (з 1931) — орган ЦК РКП; "Роминія лібере" ("Вільна Румунія", з 1943) — орган Нац. ради Фронту демократії і соціалістичної єдності; "Скинтейя тінеретулуй" ("Молодіжна іскра", з 1944) — центр, орган ЦК Союзу комуністичної молоді; "Інформація Букурештюлуй" ("Інформація Бухареста", з 1953). Осн. журнали: "Ера сочіалісте" ("Ера соціалізму", з 1920; до 1972 виходила під назв. "Лупта де класе" — "Класова боротьба")

— теор. і громад.-політ. журнал ЦК РКП; "Мунка де партід" ("Партійна робота", з 1956) — орган ЦК РКП; "Лумя" ("Мир", з 1963) — зовнішньополіт. щотижневик. Інформ. агентство Адже-прес при Раді Міністрів СРР засн. І949. Радіомовлення і телебачення перебувають у віданні урядової орг-ції — Нац. ради рум. радіо і телебачення. Радіомовлення — з 1925, телебачення — з 1953. Передачі ведуться 13 мовами.

Література. Перші твори писемності в Р. з'явилися в 15 ст. слов'ян. мовою. Це історіографічні, церковні, а також дидактичні ("Повчання валаського воєводи Нягоя сину Феодосію") твори.

Перша пам'ятка рум. мовою — лист боярина Някшу (1521). В 16 ст. румунською мовою перекладали церковну й апокрифічну літературу. В 17 ст. з'явилися оригінальні твори — літописи Г. Уреке й М. Костіна, анонімні валаські хроніки, проповіді Варлаама, віршований псалтир Досифія та ін. У 18 — 1-й пол. 19 ст. дальшого розвитку набула історіографічна (Н. Костін, И. Некулче) й просвітительська (С. Міку-Клайн, Г. Шінкай, П. Майор) л-ра, тоді ж виникла худож. л-ра: алегорична проза Д. Каптеміра, лірична й епічна поезія Є.. А., Н. Векереску, Й. Будай-Деляну. Велике значення мала діяльність Г. Асакі та Й. Редулеску — зачинателів нової рум. л-ри, яка розвивалася на основі нар. творчості, багатої на специфічні східнороманські жанри (дойни, гайдуцькі пісні тощо). Л-ра 1-ї пол. 19 ст. набула яскравого романтичного характеру. В. Кирлова, Г. Александреску, А. Панн, Д. Болінтіняну, Н. Белческу, М. Когелнічану, В. Александрі, К. Негруці, А. Руссо та ін. виняткову увагу приділяли нац. історії й фольклору. Найвидатнішим представником рум. романтизму й класичної л-ри взагалі, одним з перших критиків бурж. суспільства став М. Емінеску. В серед. 19 ст. в надрах романтизму формується реалістичний напрям (Н. Філімон). Найвідомішими представниками реалізму були Й. Л. Караджале, И. Крянге, Й. Славич, Дж. Кошбук, Б. Делавранча. З обстоюванням мистецтва, пройнятого нар. ідеалами, виступив К. Доброджану-Геря. Поч. 20 ст. відзначився дальшим зміцненням позицій реалізму, особливо після 1-ї світової війни (творчість Й. Агирбічану, Л. Ребряну, К. Петреску, Ч. Петреску, Г. Пападат-Бенджеску, Дж. Келінеску), незважаючи на спроби реакції культивувати містицизм і націоналізм. Серед прозаїків 1-ї пол. 20 ст виділяється своєю монументальною творчістю М. Садовяну, який відобразив різні грані життя рум. суспільства давніх і нових часів. У поезії ще в кін.

19 ст. намітилися пошуки нових форм (А. Мачедонський), а в 20 ст.— оновлення тематики й мови поетичних творів (Т. Аргезі), вияви симпатії до робітн. класу (Дж. Баковія), але й проповідь ідей пантеїзму (Л. Блага). У 30-х рр. 20 ст. виникла пролет. л-ра (А. Сахія, Дж. Богза) і поезія революц.-демократичного спрямування (М. Бенюк, Е. Жебеляну, М. Р. Парасківеску). Після визволення Р. від фашизму більшість письменників старшого покоління прийняла естетичні ідеали соціалістичного реалізму (М. Садовяну, К. Петреску Ч. Петреску, М. Бенюк, Е. Жебеляну, М. Бануш, Е. Камілар, 3. Станку). До них приєдналися представники генерації, що сформувалася в роки соціалістичного будівництва (А. Баранга, Л. Фулга, В. Порумбаку, Е. Барбу, Т. Попович, X. Ловінеску, М. Преда), поряд з якими стали пізніше поети Н. Стенеску, М. Сореску, А. Бландіана, прозаїки Д. Р. Попеску, А. Івасюк, Н. Веля, Ш. Бенулеску, Й. Ленкренжан та ін. Твори сучас. рум. л-ри присвячені різноманітним морально-етичним проблемам, вихованню патріотизму, свідомого ставлення до праці тощо. Крім румуномов-ної, в СРР існує л-ра угорською (І. Надь, І. Хорват, І. Асталош, Л. Летай, А. Шюто та ін.), німецькою (О. В. Чізек, А. Маргул-Шпербер, А. Хаузер, Н. Бервангер), сербською (В. Чоков, С. Веснич, Л. Ілич, І. Мунчян) і українською мовами.

Серед україномовних рум. письменників — С. Ткачук, М. Михайлюк, К. Ірод, І. Ковач, М. Небе-ляк, М. Корсюк. Від самих початків рум. л-ра зв'язана з слов'ян, (у т. ч. з східно-слов'ян. л-рами). Рос.-рум. і укр.-рум. літ. зв'язки зміцніли за часів діяльності П. Могили. Значний вплив на рум. письменників мала творчість Т. Шевченка і рос. класиків 19 і 20 ст. Рум. письменники Й. Недежде, В. Кресеску, М. Садовяну відобразили у своїх творах життя укр. населення Румунії. В Р. в перекладах В. Тулбуре, Д. Дешліу, С. Ткачука та ін. видано багато творів л-р народів СРСР, зокрема українського (нар. думи, твори Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, П. Тичини, О. Корнійчука, О. Гончара, М. Стельмаха, І. Драча, Д. Павличка та ін.). Укр. мовою видано багато фольклорних збірок ("Народні співанки", 1969, "Народ скаже", 1976, "На високій полонині", 1979, "Ой Дунаю, Дунаю", 1980, та ін.); твори Т. Шевченка, І. Франка, Марка Вовчка, Ю. Федьковича, С. Яричевського; книги "Антологія української класичної поезії" (1970), "З книги життя. Антологія українського класичного оповідання" (1973); твори укр. письменників Р. (С. Ткачука, Ю. Павлиша, І. Федька та ін.); виходять альманах "Серпень" і щорічний збірник "Обрії" (з 1979). Рум.-укр. і рум.-рос. літературні взаємини досліджують М. Ласло-Куцюк, Т. Ніколеску, М. Новиков, Й. Чобану, укр. фольклор — І. Ребошапка. На Україні регулярно видаються переклади творів „Рум. письменниківц(М. Емінеску, И. Л. Караджале, Й. Крянге, Л. Ребря-ну, И. Славич, К. Петреску, Ч. Петреску, М. Садовяну, Т. Аргезі, 3. Станку, М. Преда, А. Івасюк). С. В. Семчинський. Архітектура. На тер. Р. збереглися залишки античних міст (Каллатія, тепер Мангалія; Істрія; Томи, тепер Констанца), руїни дакійських фортець у горах Трансільванії (Гредіштя-Мунчелулуй та ін.). Від середньовіччя залишилися кам. культові споруди трьох типів: трансільванського, що наслідував осн. європ. стилі (романські та готичні храми в Чіснедіоарі, до 1223, та Алба-Юлії, між 1250 і 1290; "Чорна" церква в Брашові, 1385—14/7); волоського, за формами близького до візантійсько-сербської архітектури (церква св. Миколи в Куртя-де-Арджеші, 1352), та молдовського, характерного триконховими церквами (церква св. Георгія в Хирлеу, 15 ст.). Ряд феод. замків (Бран, 1377; Хунедоара, завершено буд-во в 15 ст.), фортечних споруд (Сібіу, Брашов), дерев'яних церков (церква в с. Філдул-де-Жосі) зберігся в Трансільванії. Для нар. жител характерні відкриті галереї, різьблення, розпис і ліпнина. Ці риси властиві й монументальній архітектурі 16—18 ст. (єпископська церква в Куртя-де-Арджеші, 1512—17;церк-ва Ставрополіс у Бухаресті, 1724— 30; палац Могошоая біля Бухареста, 1700—02, та ін.). В 17 ст. у буд-ві церков часто застосовували елементи архітектури барокко (церква монастиря Голія, 1660), в кін. 18 — на поч. 19 ст.— кла-сицизму (Георгіївська церква монастиря Нямц, 1795). У 2-й пол. 19 ст. у зв'язку з розвитком пром-сті й міст поширилися громад. будівлі в дусі еклектичної архітектури (Атенеум, Палац юстиції та ін.— в Бухаресті), а також в традиціях нар. архітектури (т. з. Бу-фетул у Бухаресті). В 30-х рр. 20 ст. в архітектурі панували риси неокласицизму (Палац Республіки в Бухаресті) та функціоналізму (будівлі арх. X. Крянге і Д. Марку в Брашові й Бухаресті). Після встановлення нар.-демократичного ладу в архітектурі Р. впроваджують індустр. методи, споруджують нові міста (Георге-Георгіу-Деж, Вікторія) і реконструюють старі, на узбережжі Чорного моря створено великі курортні комплекси (Мамая, Ефоріє, Мангалія). Серед споруд: поліграф. комбінат — Будинок "Скинтейї" (1950—56, арх. X. Майку і Н. Бедеску), Палац Румунської Народної Республіки (1959—61, арх. Л. Терея, Т. Ніга та ін.), Палац Великих нац. зборів (1979, арх. Ч. Лезереску та ін.).

Образотворче мистецтво. Від часів неоліту збереглися статуетки з глини, керамічні посудини з візерунками, з 4 ст. н. е.— ювелірні вироби. З 12 ст. мист. Трансільванії розвивалося в одному руслі з мист. Центр. Європи (настінні розписи 14—15 ст., станковий живопис 15 ст., надгробна скульптура 17 ст.). У 18 ст. настінний живопис і вівтарна скульптура розвивалися в стилі барокко. В декор.-ужитковому мист. 14—18 ст. великого розвитку набула художня обробка металу. Середньовічне мист. Валахії й Молдови перебувало під впливом Візантії, Сербії, Болгарії. В 16 ст. церкви оздоблювали настінними розписами, в 17— 18 ст.— різьбленням. У 14—15 ст. тут розвинулися мініатюра (майстер Гавріл Урік, 1429) й живопис (розписи церкви св. Миколи в

Куртя-де-Арджеш). В 16 ст. в живописі з'явилися світські мотиви (розписи єпископської церкви в Куртя-де-Арджеш, бл. 1526). В живописі Валахії 17—18 ст. було багато фольклорних мотивів (розписи церкви в Філіпешті-де-Педу-ре, 1692, майстер Пирву Муту). В цей час у живописі з'явилися й елементи пейзажу. Широкого розвитку набуло різьблення на камені іі дереві. В 14—18 ст. великого поширення набули вишивка та обробка металу. В кін. 18 — на поч. 19 ст. активізація нац.-визвольної боротьби рум. народу сприяла піднесенню світського мистецтва (портрети роботи І. Баломіра, Н. Полковнікула). Тенденції романтизму й реалізму простежуються в живописі в серед. й кін. 19 ст. (Й. Негулич, К. Д. Розен-таль, Т. Аман, Н. Грігореску, Й. Андреєску, О. Бенчіле, І. Ізер). На поч. 20 ст. у живописі ряду митців домінують засади фовізму, кубізму й експресіонізму, які сполучаються з демократич. нац. ідеалами (Ш. Лук'ян, Т. Палладі, К. Рессу та ін.). В скульптурі цього часу панували романтизм і неокласицизм, частково модерн (Д. Пачуря, Й. Жаля, К. Медря). Великого розетку досягла політична графіка (Н. Тоніца, А. Жікіді та ін.). Багато з тих митців брали участь у становленні образотворчого мист. соціалістич. Р. В 50-х рр. поширилися індустр. пейзаж, композиції на теми праці, історії революц. боротьби (живописці А. Чукурен-ку, К. Баба та ін.). Серед сучас. митців найвідоміші живописці Г. Шару, М. Русу, Й. Мусчеляну; скульптори Г. Ангел, Й. Ірімеску, Р. Ладі, Б. Караджа; графіки В. Добріан, В. Казар, Л. Маковей, В. Мунтяну. Розвиваються різні види декор.-ужиткового мист.— кераміка, худож. скло, вишивка. В 1958 в Києві експонувалася виставка рум. графіки й карикатури.

І. М. Блюміна.

Музика. Рум. нар. муз. творчість (обрядові, колискові, пастушачі, ліричні пісні, балади, дойни, пісні соціального протесту, танц. награші та інструм. імпровізації) відзначається самобутністю образного змісту, ладо-метричними і ритмічними особливостями, різноманітністю жанрів, багатством інструментарію [скрипка, кобза, цимбали, флуер (сопілка), най (флейта Пана) та ін.]. Серед танців — хора, сирба та ін. Важливу роль у поширенні фольклору виконували нар. профес. музиканти — леутари, які виступали в складі ансамблів — тарафів. Розвиток профес. муз. мистецтва затримувало тривале османське іго. До 19 ст. муз. життя розгорталося гол. чин. у церквах та багатих маєтках. У 19 ст. формувалася світська муз. культура, створювалися муз.-театральні трупи, відкривалися філармонічні т-ва і консерваторії, налагоджувалося муз.-концертне життя. В серед. 19 ст., в епоху піднесення нац.-визвольної боротьби, складалася композиторська школа; її представники А. Флехтенмахер, Е. Кауделла, Ч. Порумбеску, Дж. Штефенеску, К. Дімітреску, Г. Діма, Г. Музическу (українець за походженням) створили перші нац. муз.-сценічні, хорові, інструм. твори, пісні. У 1-й пол. 20 ст. ця школа досягла розквіту. Очолював її Дж. Енеску, чиї симфонічні, камерні твори і опера "Едіп" (1931) стали класичними зразками рум. музики. Серед композиторів цього періоду — М. Жора, С. Драгой, Д. Куклін, М. Андріку, П. Константінеску. В 1920 створено Т-во рум. композиторів (з 1949 — Спілка композиторів СРР). Розвивалося музикознавство (Дж. Брязул, К. Бреїлою). В кін. 19 — 1-й пол. 20 ст. всесвітньовідомими стали виконавці: Дж. Енеску — скрипаль, піаніст і диригент, піаністи Д. Ліпатті, К. Хаскіл, співаки Е. Теодоріні, X. Даркле, В. Урсуляк, диригенти А. Алессандреску, Дж. Джорджеску, Й. Перля, К. Сільвестрі. Після визволення країни від фашизму (1944) створилися умови для всебічного розвитку нац. профес. і самодіяльного мистецтва. В муз.-сценічних творах особливої уваги надано героїчній тематиці, втіленню образу народу (опери Г. Думітреску, Д. Поповича, балети М. Кіріака), сюжетам класичної л-ри (опери П. Бентою). У симф. і камерно-ін-струм. жанрах працюють композитори П. Константінеску, 3. Ванча, В. Бергер, А. Вієру, Т. Олах, С. Тодуце. Розвиваються жанри — ораторії, кантати, масової пісні, оперети, естрадної, театральної та кіномузики. Збагачуються муз. наука і фольклористика. Серед виконавців: диригенти — М. Басараб, М. Крістеску, А. Чолан; співаки — 3. Паллі, Н. Херля (гастролював в СРСР, зокрема в Києві), А. Флореску, Т. Лукачу; скрипалі — Ш. Георгіу, Й. Бойку, Ш. Руха. В Р. працюють 10 муз. театрів, у т. ч. Рум. театр опери та балету і Театр оперети (обидва — в Бухаресті), бл. 20 симф. оркестрів, численні камерні ансамблі та ансамблі народної музики, хорові колективи, консерваторії (Бухарест, Напока), Муз. видавництво Спілки композиторів СРР, фірма звукозапису "Електрекорд"; виходить щомісячний журнал "Музика". З 1958 в Бухаресті проводяться міжнар. фестивалі ім. Дж. Енеску. Р. Е. Лейтес.

Театр. Джерелами театр. мистецтва Р. були нар. ігри та обряди, серед яких популярні "келушарій" (весільний обряд) і "брезая" (новорічний). В епоху середньовіччя розвивається "віклейм" (літургійна драма), "маланка" (театр масок), у 18 — на поч. 19 ст.— "жокул пепушарилор " (лялькове видовище), гайдуцька драма (про нар. повстанців).

На початку 19 ст. виникли філармонічні т-ва в Бухаресті і Яссах, за ініціативою яких створено Драм. консерваторію в Яссах (1836). Це й поклало початок профес. театру Р. У 1852 в Бухаресті відкрито Великий театр (з 1877 — Нац. театр), 1888—89 його очолював Й. Л. Караджале, послідовником його стають режисери П. Густі, реформатор рум. театру О. Давіла (1905—08 і 1912—14 — його директор), на діяльність якого мала вплив творчість А. Антуана і К. С. Станіславського (див. Станіславського система). В 1816 виник театр у Яссах (1910—19 очолював письменник і драматург М. Садовину), 1919 засн. Клужський нац. театр. В репертуарі театрів — п'єси національних ("Бурхлива ніч", "Загублений лист" Караджале, "Хаджі Тудосе" Делавранчі) і рос. ("Влада темряви", "Воскресіння" Л. Толстого, "Гроза" О. Островського, "На дні" М. Горького) драматургів. Провідні діячі кін. 19 — поч. 20ст.: актори і режисери С. Велеску, А. Романеску, Г. Манолеску, М. Мілло, Й. Петреску, М. Чукуреску, К. Ноттара, П. Густі, згодом — їхні учні Л. Стурдза-Буландра, Т. Буландра, Г. Сторін та ін.

Нова епоха рум. театру настала після встановлення народно-демократичного ладу. В 1948 проведено націоналізацію театрів, прийнято "Новий закон про театри", створено Вищу раду драм. літератури і муз. творчості. Ці заходи активізували розвиток вітчизняної драматургії. Вона збагатилась іменами К. Петреску, М. Давідоглу, А. Варанти, X. Ловінеску, П. Еверіка, О. Міродана. Зріс інтерес рум. театру до творів рос. класики, звертаються до постановок "Украденого щастя" І. Франка, п'єс рад. драматургів, зокрема О. Корнійчука ("Макар Діброва", "В степах України", "Платон Кречет"), зарубіжних авторів. В Р. працює (на 1982) понад 130 театр. та муз. колективів (у т. ч. 44 драм. театри, з них 11 у Бухаресті). Провідні — Нац. театр ім. Й. Л. Караджале (засн. 1852), Муніципальний театр ім. Л. Стурдзи-Буландри (1947), Театр комедії (1961), театри "Мік" (1965) і "Джулешть" (1946), понад 20 лялькових театрів. Серед відомих акторів — Р. Беліган, А. Бузеску. Г. Василіу-Бірлик, Дж. Карлборяну, К. Антоніу, М. Бачу, Д. Коча; режисери — М. Гелертер, Л. Джуржеску, С. Александреску, Й. Пола, X. Попеску, О. Фінц, Л. Чулей. В СРСР гастролювали Нац. театр ім. Й. Л. Караджале (1958 і 1971), Театр комедії (1964), Муніципальний театр ім. Л. Стурдзи-Буландри (1966 і 1976), театр "Мік" (1966). У свою чергу, в Р. побували провідні рад. колективи. В Бухаресті з 1954 працює Ін-т театр. і кінематографічних мистецтв ім. Й. Караджале (1948—54 — Драм. консерваторія); 1950 в м. Тиргу-Муреш створено Угор. Театр. ін-т ім. С. Іштвана, видається театр. журнал "Театрул".

І. Г. Посудовська.

Кіно. Фільми почали знімати 1897, 1912 поставлено першу худож. стрічку. Виникнення нац. кіно пов'язане з встановленням нар. влади (1945), 1948 кіновиробництво було націоналізовано. В 1949 випущено худож. фільм "Дзвенить долина" (реж. П. Келінеску), 1952 — "Митря Кокор" (за романом М. Садовяну, реж. В. Іліу). В 2-й пол. 50-х рр. в кіно прийшло нове покоління режисерів, які здійснили постановку фільмів: "Спрага" (1961, за романом Т. Поповича) і "Лупень, 29" (1963; обидва — реж. М. Дреган), "Хвилі Дунаю" (1959, в рад. прокаті — "Палаюча ріка") і "Ліс повішених" (1964, за романом Р. Ребряну; обидва—реж. Л. Чулея), "Небо без грат" (1962), "Тунель" (1967, спільно з СРСР, реж. Ф. Мунтяну), "Тудор" (1967, реж. Л. Брату), "Змова" (1970, реж. М. Маркус), "Реконструкція" (1971, реж. Л. Пінтіліє), "Вибух" (1972, реж. Дреган), "Повернення Магеллана" (1974, реж. К. Ніколає), "Стіна" (1975, реж. К. Ваєні), "Прокляття землі, прокляття любові" (1980, за романом Л. Ребряну "Іон", реж. М. Муреман). Всесвітньовідомими є мультфільми Й. Попеску-Гопо. Серед відомих акторів — Р. Беліган, М. Погонат, М. Барбу, І. Петреску. В 1963 створено Товариство кінопра-цівників. Іл. див. на окремому аркуші, с. 448—449.

Літ.: Ерешенко М. Д. Королевская диктатура в Румынии 1938 —1940 гг. М., 1979; Мадиевский С. А. Политическая система Румынии. Последняя треть XIX — начало XX в. Монархия, парламент, правительство. М., 1980; Пархомчук С М Великий Жовтень і революційне піднесення в Румунії (1917-1921) К , 1967; Пархомчук С. М Народження нової Румунії. К., 1961; Проблемы управления в Социалистической Республике Румынии. М., 1981; Румыния в годы народно-демократической революции. 1944—1947. Пер. с рум. М., 1974; Саморукова А. Н. Экономика Социалистической Республики Румынии на совремеввом этапе. М., 1978; Потапов В. И. Социалистическая Республика Румыния. Справочник. М., 1979; Фейт Н. В. Внешнеэкономические связи Социалистической Республики Румынии. М., 1979; Шандру И. Экономическая география Румынии. Пер. с рум. М., 1979; Румынско-русские литературные связи второй половины XIX — начала XX века. М., 1964; Двойниченко-Маркова Е. М. Русско-румынские литературные связи в первой половине XIX века. М., 1966; Гацак В. М. Восточнороманский героический эпос. М., 1967: Кожевников Ю. А. Эпоха романтизма в румынской литературе. М., 1979; Литература и жизнь народа. М., 1981; Страницы истории румынской музыки. М., 1979; Кузьмина М. Т. Искусство Румынии. М., 1966; Светлов И. Е. Современная румывская скульптура. М., 1974; Фіголь М П Образотворче мистецтво Румунії К.. 1982.

Румунія - leksika.com.uaРумунія - leksika.com.uaРумунія - leksika.com.uaРумунія - leksika.com.uaРумунія - leksika.com.uaРумунія - leksika.com.uaРумунія - leksika.com.uaРумунія - leksika.com.uaРумунія - leksika.com.uaРумунія - leksika.com.uaРумунія - leksika.com.uaРумунія - leksika.com.uaРумунія - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази