Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow син-спад arrow СМЕРТНА КАРА
   

СМЕРТНА КАРА

— винятковий, найсуворіший вид покарання, що полягає у примус, позбавленні життя засудженого від імені д-ви і за вироком суду. С. к. починається від інституту кровної помсти. На відміну від С. к., яка застосовується лише д-вою за вироком суду і відповідно до закону, кровна помста грунтувалася на звичаях і здійснювалася близькими родичами потерпілого.

С. к. відома більшості країн світу. Вона з'явилася тоді, коли д-ва взяла на себе функцію виконання покарання за вчинені злочини. За часів Київ. Русі С. к. передбачалася «Руською Правдою». Поширеною була вона і згідно з «Правами, за якими судиться малоросійський народ» (1743). Козаки застосовували С. к. за найтяжчі злочини. Військ, артикулами Петра І С. к. встановлювалася за 123 злочини. Єлизавета Петрівна призупинила виконання С. к., хоча й не скасувала остаточно цей вид покарання. На поч. 20 ст. С. к. у Рос. імперії застосовувалася як знаряддя б-би режиму з опозиційними в ладі силами в сусп-ві. В Рад. Союзі С. к передбачалася за держ. та деякі ін. злочини. Указом Президії ВР СРСР від 26.V 1947 було скасовано С. к. у мир. час і замінено на засудження до 25 років випр.-труд, таборів. Але вже через три роки «за заявами від профспілок, селянських об'єднань» указом Президії ВР СРСР від 12.1 1950 відновлюється застосування С. к. до зрадників батьківщини, шпигунів, диверсантів.

30.IV 1954 указом Президії ВР СРСР «Про посилення кримінальної відповідальності за умисне вбивство» було встановлено С. к. за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах. Основи крим. зак-ва Союзу РСР і союз, республік 1958 не включили С. к. до системи покарань, а виділили в самост. статтю «як виняткову міру покарання», аж до її скасування (ст. 22). Було визначено вичерпний перелік злочинів, за вчинення яких могла призначатися С. к., а саме: зрада батьківщині, шпигунство, диверсія, терорист, акт, бандитизм, умисне вбивство за обтяжуючих обставин. С. к. не застосовувалася до осіб, які не досягли повноліття (18 років), до жінок у стані вагітності на момент вчинення злочину, винесення або виконання вироку. Ці положення були відтворені у крим. кодексах усіх союз, республік, у т. ч. у КК УРСР 1960.

5.У 1961 указом Президії ВР СРСР «Про посилення боротьби з особливо небезпечними злочинами» С. к. встановлювалася: за розкрадання держ. чи колект. майна в особливо великих розмірах; за виготовлення з метою збуту чи збут цінних паперів, вчинених у вигляді промислу; щодо особливо небезпеч. рецидивістів і осіб, засуджених за тяжкі злочини, які тероризували у місцях позбавлення волі тих, хто став на шлях виправлення, вчиняли напади на адміністрацію чи організовували з цією метою злочинні угруповання або брали в них активну участь.

Отже, рад. зак-во допускало застосування С. к. у мир. час за 9 злочинів і за 16 військових злочинів при вчиненні їх у воєн, час чи в бойовій обстановці.

З часом перелік таких злочинів розширювався. І хоча постійно наголошувалося на тимчас. і винятковому характері С. к., вона вже передбачалася у 33 складах злочинів, у т. ч. 11 — злочини проти держави і 16 — військові. 15.II 1962 указом Президії ВР СРСР «Про посилення відповідальності за посягання на життя, здоров'я і гідність працівників міліції та народних дружинників» було введено також С. к. за посягання на життя працівника міліції, нар. дружинника за обтяжуючих обставин; зґвалтування, вчинене групою осіб чи особливо небезпеч. рецидивістом, або таке, що мало особливо тяжкі наслідки для потерпілої особи, зґвалтування неповнолітніх. Від 20.II 1962 указом Президії ВР СРСР «Про посилення кримінальної відповідальності за хабарництво» С. к. могла застосовуватися за одержання хабара (при особливо обтяжуючих обставинах) служб, особою, яка займала відповідальне становище чи раніше засуджувалася за хабарництво, або якщо такі дії були вчинені неодноразово чи поєднані з вимагательством; від 4.ІІІ 1965 указом Президії ВР СРСР «Про покарання осіб, винних у злочинах проти миру та людяності і військових злочинах, незалежно від часу вчинення злочинів» передбачено С. к. за активну каральну діяльність, поєднану з убивствами і катуваннями радянських людей. Від 3.1 1973 указом Президії ВР СРСР «Про відповідальність за угон повітряного судна» передбачено С. к. за угон повітр. судна, його захоплення з метою угону за особливо обтяжуючих обставин.

Упродовж 1990—2000 в Україні С. к. існувала «як виняткова міра покарання» у виді розстрілу. Однак в ост. роки було накладено мораторій на виконання таких вироків. С. к. встановлювалася за особливо небезпечні злочини проти д-ви, проти життя, правосуддя, за військ, злочини (в умовах воєн, стану чи бойової обстановки). Рішенням КС України від 29.ХІІ 1999 визнано, що С. к. суперечить Конституції України. Остаточно як вид покарання вона скасована у 2000. У КК України 2001 не передбачено С. к. як виду покарання.

Літ.: Фойницкий И. Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением. СПб., 1889; Викторский С. И. История смертной казни в России и совр. ее состояние. М., 1912; Таганцев Н. С. Смертная казнь. СПб., 1913; Гер-нет М. Н. Смертная казнь. М., 1913; Таганцев Н. С. Рус. уголов. право. Лекции. Часть общая, т. 2. М., 1994; Кистяковский А. Ф. Исследование о смертной казни. Тула, 2000; Badinter R. Abolution. Paris, 2000; Mountouh H. Le jour ой les Americans ont aboli la peine de mort. «Histoire», 2001, № 257; Жильцов С. В. Смертная казнь в истории России. М., 2002.

А. А. Музика, В. М. Пуйко.

 

Схожі за змістом слова та фрази