Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Л arrow ЛЕЙБНІЦ
   

ЛЕЙБНІЦ

(Leibniz) Готфрід Вільгельм (1.VII 1646, Лейпциг — 14.XI 1716, Ганновер) — нім. мислитель, філософ, юрист і математик, доктор права з 1667, іноз. чл. Париз. АН з 1700. Закін. 1666 Лейпц. ун-т, де студіював філософію, математику, логіку і право. Перша правозн. праця Л. — магістер. дис. «Труднощі дослідження права, або філософські питання, зібрані з галузі права» (1664). В ній Л. доводив нерозривний зв'язок юриспруденції і філософії. 1665 одержав ступінь бакалавра. 1666 Л. подав дис. на ступінь доктора права, але вона була відхилена, оскільки статут ун-ту не дозволяв приймати докт. дис. у такому молодому віці. Після цього Л. виїхав до м. Альтдорфа (побл. Нюрнберга) і у місц, ун-ті 1667 захистив докт. дис. «Диспут про заплутані справи в юриспруденції». 1668 переїхав до Франкфурта, де опублікував свою осн. юрид. працю «Новий метод для вивчення і викладання юриспруденції, заснований на мистецтві дидактичного принципу». Служив при дворі курфюрста в м. Майнці: юрисконсультом, радником вищого апеляц. суду. У 1672—76 займався дип. діяльністю у Парижі і Лондоні. 1676 повернувся до Німеччини і вступив на службу до герцогів Брауншвейг-Люнебурзьких (у Ганновері), в яких працював до кінця свого життя (ост. посада — герцогський історіограф). Як філософ Л. стояв на ідеаліст, позиціях, був одним з родоначальників нім. ідеаліст, діалектики. Сформулював «закон достатньої підстави»; деякі ідеї Л. в 19 ст. були використані в ма

Лейбніц Г.В. - leksika.com.ua

тем. логіці. Як математик завершив створення диференціального та інтегрального числення; винайшов лічильну машину. За відкриття в галузі математики Л. було обрано до Паризької академії наук. 1700 Л. став першим і неодмінним президентом створеного за його ініціативою Берлінського наукового товариства. Піклувався про заснування наук, товариств або академій наук у Дрездені, Петербурзі, Відні та ін. містах Європи. Зокрема, заснував перше в Німеччині Істор. т-во. 1712 Л. був прийнятий на держ. службу в Росії. Виконував функції юрид. радника при царі Петрі І. Залишив значну кількість записок і проектів щодо організації науки та освіти в Росії.

Л. — один із засновників теорії природного права, побудованої на раціоналіст, основі. Розвивав елементи універсальної юриспруденції (теорії права), займався питаннями методології юрид. науки. У своїй праці «Новий метод вивчення і викладання юриспруденції» (1668) виступив проти схоласт, методів в юрид. науці та освіті. Одним з перших в юрид. науці застосував ен-циклопед. метод для вивчення системи гграва, був одним із предтеч «енциклопедії права» та історичної школи права. Уклав «Дипломатичний кодекс права народів» (кн. 1, 1693; кн. 2, 1700). Державно-правові погляди Л. справили істотний вплив на розвиток юриспруденції, юридичної освіти і науки в багатьох європейських країнах.

Тв.: Сочинения, т. 1-4. М., 1982-89.

Літ.: Герье В. И. Лейбниц и его век, т. 1—2. СПб., 1868— 1871; Тарановский Ф. В. Лейбниц и так называемая внешняя история права. СПб., 1906; Коркунов Н. М. История философии права. СПб., 1908; Landau P. Gerechtig-keit: Zur Rechtsphilosophie von Gottfried Wilhelm Leibniz und Karl Christian Friedrich Krause. Miinchen, 1955.

Ю. Я. Касяненко.

 

Схожі за змістом слова та фрази