Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow С-салам arrow САДОВСЬКИЙ
   

САДОВСЬКИЙ

Микола Карпович [справж. прізв.— Тобілевич; 1 (13). XII 1856, с. Кам'яно-Костувате. тепер Братського р-ну Микол. обл.— 7.ІІ 1933, Київ] — укр. актор, режисер, діяч дожовтневого І рад. театру, письменник. Брат І. Карпенка-Карого. М. Садовської, П. Саксаганського. Навчався в Херсон. гімназії (1868—69) та реальному уч-щі в Єлизаветграді (тепер Кіровоград; 1869—77). Брав участь в аматорських драм. гуртках. Учасник російсько-турецької війни 1877—78. У 1878— 80 навчався в Київ. та Одес. військ. школах. У 1880—81 служив у м. Бендерах. Тут грав в аматорському гуртку при офіцерському зібранні. Демобілізувавшись 1881, вступив до укр. трупи Г. Ашкарен-ка в Кременчуці, у складі якої грав 1881—82 разом з М. Кропивниць-ким в Харкові, Києві, Полтаві, Чернігові. У 1882—83, 1885—88 — у трупах М. Л. Кропивницького, 1883—85 — у трупі М. П. Старицького. У 1888—98 очолював власну трупу (див. Садовського M. К. трупа). Після виходу з цієї трупи частини акторів і утворення Трупи П. К. Саксаганського та І. К. Карпенка-Карого керував "Товариством малоросійських артистів під керівництвом M. К. Садовського за участю M. К. Заньковецької" (1890—98). Розпустивши трупу, вступив до "Товариства малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського і M. К. Садовського" (1898—1900), згодом — "Малоросійська трупа М. Л. Кропивницького під керівництвом П. К. Саксаганського і M. К. Садовського за участю M. К. Заньковецької" (1900—03), "Малоросійська трупа під керівництвом П. К. Саксаганського і M. К. Садовського за участю І. К. Карпенка-Карого" (1903—05). Грав у містах України [Київ, Одеса, Харків, Катеринослав (тепер Дніпропетровськ), Миколаїв, Єлизаветград, Херсон, Полтава, Житомир, Чернігів], у Петербурзі (1886—87, 1887—88, 1891) та Москві (1887, 1888, 1894), у містах Центр, та Пд. Росії [Воронеж, Курськ, Орел, Твер (тепер Калінін)], Ростов-на-Дону, Новочеркаськ, Таганрог, у Криму (Сімферополь, Севастополь), в Кишиневі, на Закавказзі (Баку, Тбілісі, Кутаїсі), у Варшаві (1903). У 1905—06 С.— директор і режисер Руського народного театру (див. Театр товариства "Руська бесіда" у Львові). С. разом з М. Заньковецькою 1906 заснував у Полтаві мандрівну трупу, яка 1907 стала першим укр. постійним стаціонарним театром (див. Театр Миколи Садовського в Києві). Під впливом бурж.-націоналістичних кіл С. 1919 з своєю трупою виїхав з Києва, а 1920 з її частиною переїхав з Кам'янця-Подільського до окупованої панською Польщею Галичини [вистави у Станіславі (тепер Івано-Франківськ), Тернополі, Львові]. У 1921—23 очолював перший укр. профес. театр на Закарпатті — Руський театр товариства "Просвіта" в Ужгороді. Пізніше жив у м. Падебрадах під Прагою.

У 1926 повернувся на Батьківщину. Гастролював по Україні, виступаючи у різних театр. колективах (1926—32, разом з П. Саксаганським). Знявся в гол. ролі у кінофільмі ""Вітер з порогів" ("Останній лоцман", 1929, реж. А. Кордюм). Як актор С. був самобутнім майстром, сценічна творчість якого грунтувалася на глибокому знанні життя народу, його побуту і психології, історії, а також народнопоетичної творчості. За 50 років сценічної діяльності створив галерею високомистецьких різнопланових образів: трагедійні — Богдан Хмельницький, Тарас Бульба (однойменні драми Старицького), Сава Чалий (однойменна трагедія Карпенка-Карого), Командор ("Камінний господар" Лесі Українки), Воєвода ("Мазепа" Словацького); драматичні — Назар Стодоля (однойменна драма Шевченка), Дмитро, Подорожній ("Не судилось", "Зимовий вечір" Старицького), Гнат, Тарас, Опанас ("Безталанна", "Бондарівна", "Бурлака" Карпенка-Карого), Никандр ("Никандр Безщасний" Садовського за О. Писемським); комедійні — Виборний ("Наталка Полтавка" Котляревського), Шельменко ("Шельменко-денщик" Квітки-Основ'яненка), Карась ("Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського), Старшина ("По ревізії" Кропивницького), Голохвосстий, Шило ("За двома зайцями", "Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка" Старицького), Мартин Боруля, Терентій Пузир, Іван Барильченко ("Мартин Боруля", "Хазяїн", "Суєта" Карпенка-Карого), Городничий ("Ревізор" М. Гоголя), Вишневський ("Тепленьке місце" О. Островського), Смирнов ("Ведмідь" Чехова). Як режисер С. був послідовником М. Кропивницького (глибоке розуміння ансамблю вистави, новаторський підхід до декорації, реквізиту, бутафорії, підпорядкування цих компонентів мистецькому завданню) і М. Старицького (побудова масових сцен, індивідуалізація їх учасників). Розширював репертуар своїх труп, використовуючи укр. драматургічну класику, а також п'єси тогочасних українських письменників (Б. Грінченко, Л. Яновська, Леся Українка, С. Васильченко, О. Олесь), рос. авторів (М. Гоголь, О. Островський, Л. Толстой, А. Чехов, Л. Андрєєв, Є. Чириков), твори польс, нім., євр. драматургів; ставив опери М. Лисенка, Г. Козаченка, Д. Січинського, С. Монюшка, Б. Сметани, П. Масканьї, що сприяло розвиткові українського музичного театру.

С. перекладав твори М. Гоголя, О. Островського, Л. Толстого, А. Чехова. Написав лібретто для опери М. Лисенка "Енеїда" (за І. Котляревським). Велику цінність становлять мемуари С. "Спомини з російсько-турецької війни" (1917) та "Мої театральні згадки" (1907—29). На Байковому кладовищі в Києві встановлено надгробок з барельєфом С. (1935, скульптор Е. Фрідман). Ім'ям С. названо Вінницький український музично-драматичний театр. У с. Кам'яно-Костуватому створено меморіальний музей М. К. Садовського на громадських засадах. Іл. див. на окремому аркуші, с. 448—449.

Тв.: Мої театральні згадки. К., 1956.

Літ.: Василько В. Микола Садовський та його театр. К., 1962: Український драматичний театр, т. 1. К., 1967: Спогади про Миколу Садовського К., 1981.

Р. Я. Пилипчук.

Садовський - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази