Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow право оп-прим arrow ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
   

ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

- право на майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників). ЦивК України передбачає два види власності спільної — спільну часткову і спільну сумісну власність (ст. 355). Між ними існують відмінності.

У спільній частковій власності кожен із учасників має чітко визначену частку в праві власності на майно. Спільна сумісна власність є безчастковою, а право кожного зі співвласників поширюється на все майно. Частки у спільній (сумісній) власності встановлюються у випадку її припинення. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Учасники спільної часткової власності мають частку у праві власності на спільне майно в цілому, а не на конкр. частку майна. Частка учасника спільної часткової власності являє собою не частку майна в натурі, а арифметично виражену частку в праві власності на все майно. Частка має бути виражена у вигляді дробу (1/2,1/3, 1/4) або у відсотках. Таку частку прийнято називати «ідеальною», оскільки вона виділена шляхом ідеального, абстр. поділу речі, — це частка у праві на річ. Розмір часток у праві власності може бути рівним або нерівним. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено законом або правочином. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не визначений законом чи правочином, він встановлюється з урахуванням вкладу у придбання (виготовлення, спорудження) майна кожного зі співвласників. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, яке не можна відокремити, зроблено ним своїм коштом за згодою усіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Поліпшення спільного майна, яке можна відокремити, є власністю того зі співвласників, хто його зробив, якщо інше не було встановлено домовленістю співвласників.

Володіння, користування і розпоряджання майном за спільної часткової власності провадиться за згодою усіх учасників, а за відсутності згоди — спір вирішується судо м. Кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у П. с. в., а за неможливості цього він має право вимагати від ін. співвласників відповід. матеріальної компенсації. На співвласників покладається обов'язок брати участь відповідно до своєї частки у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також відповідати перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними зі спільним майном (ст. 360 ЦивК). Отже, множинність суб'єктів права спільної часткової власності не виключає можливості самост. здійснення кожним з них правомочностей власника: володіння, користування, розпоряджання відповід. часткою майна, розмір якої зумовлений ідеальною часткою у П. с. в. Проте така самостійність обмежується у разі здійснення володіння та користування — згодою співвласників, а в разі розпоряджання — правом переважної купівлі ін. співвласниками. При продажі частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед ін. особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на ін. рівних умовах, крім продажу з публіч. торгів. Дане право співвласників також не поширюється на відчуження частки шляхом укладення договорів дарування, довічного утримання, міни. Припинення спільної часткової власності відбувається із застосуванням дод. специф. способів, не притаманних одноосіб. власності. Спільна часткова власність може, зокрема, припинятися внаслідок виділу чи поділу. У разі поділу спільна часткова власність припиняється для всіх учасників, а в разі виділу — лише для того, хто виділяється. Спільна сумісна власність характеризується тим, що її учасники разом володіють і користуються майном (будинком, квартирою, зем. ділянкою, сукупністю речей тощо). Для розпоряджання необхідна згода всіх співвласників, яка в одних випадках передбачається, а в інших — повинна бути висловлена в певній, передбаченій законом, формі (ст. 369). Так, згода учасників має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена, якщо стосовно спільного майна укладається правочин, що потребує нотаріального посвідчення та держ. реєстрації.

Літ.: Суханов Е. А. Лекции о праве собственности. М., 1991; Право власності в Україні. 2000.

І. Ф. Севрюкова.

 

Схожі за змістом слова та фрази